«Хробак-переможець», «Маска Червоної Смерті» – досягалося відчуття галюцинаторної моторошності, і це робило їх такими особливими. Ми з Крісом вигадали власну назву для цих фільмів, яка виносила їх в окремий жанр. Були вестерни, мелодрами, були воєнні історії… а були «По-фільми».
– Ходімо в суботу на обідній сеанс? – пропонував Кріс. – У «Рітц».
– А що йде? – питав я.
– Щось про мотоциклістів і По-фільм, – казав він.
Ясна річ, почувши про таку комбінацію, я був обома руками за. Брюс Дерн дає жару на гарлеї, а Вінсент Прайс дає жару в замку з примарами над бурхливим океаном – чого ще бажати? А якщо пощастить, можна натрапити на Гейзел Корт у мереживній нічній сорочці з глибоким вирізом.
З усіх По-фільмів найглибше мене та Кріса вразив «Провалля і маятник». Широкоекранний і кольоровий (а в 61-му, коли вийшов цей, кольорові фільми жахів усе ще були рідкістю) фільм за сценарієм Річарда Метісона взяв кілька стандартних готичних інгредієнтів і зробив із них дещо унікальне. Імовірно, це був останній висококласний студійний фільм жахів до прем’єри звірячого інді-фільму «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро, чия поява навіки все змінила (де в чому на краще, але переважно на гірше). У найкращій сцені, від якої ми з Крісом прикипіли до своїх сидінь, Джон Керр роздовбує замкову стіну та знаходить тіло своєї сестри, яку явно поховали живцем. Я досі пам’ятаю крупний план обличчя покійниці, знятий крізь червоний фільтр об’єктивом, який розтягнув її лице в перебільшеному безгучному крику.
Того вечора довгою дорогою додому (якщо машин було мало, доводилося йти пішки по шість-вісім кілометрів і приходити додому аж затемна) в мене виникла чудова ідея: я зроблю з «Провалля і маятника» книжку! Напишу новелізацію, як «Monarch Books»[42], які видали новелізації такої безсмертної кінокласики, як «Джек-різник», «Ґорґо» та «Конґа»[43]. Але я не просто напишу цей шедевр, я ще й надрукую його за допомогою барабанного преса в нашому підвалі й продаватиму в школі! Піу! Ти-бдищ!
Сказано – зроблено. Працюючи зі старанністю й ретельністю, за які мене пізніше так хвалили критики, я за два дні створив свою «книжкову версію» «Провалля і маятника», пишучи просто на трафаретах, з яких друкував. І, хоча жоден примірник цього шедевру не зберігся (принаймні наскільки я знаю), по-моєму, він був за обсягом вісім сторінок з одинарним інтервалом та мінімальними відступами між абзацами (не забувайте, кожен трафарет коштував 19 центів). Я друкував на аркушах з обох боків, як у звичайній книзі, і додав титул, де намалював примітивний маятник, з якого скрапували маленькі чорні ляпки, що мали бути схожі на кров. В останній момент я зрозумів, що забув ідентифікувати видавництво. Через півгодини приємних роздумів я надрукував слова A V.I.B. BOOK у правому верхньому кутку своєї титульної сторінки. V.I.B. означало Very Important Book[44].
Я наштампував із сорок примірників «Провалля і маятника» в блаженному невіданні, що порушую кожен
Американське видавництво, яке проіснувало з кінця 1950-х до початку 1960-х років та спеціалізувалося на бульварному чтиві.
«Jack the Ripper» (1959) – британський малобюджетний фільм, в основу сюжету якого лягла теорія, що Джек-різник був мстивим лікарем. Фільм був дуже успішним в американському кінопрокаті; «Gorgo» (1961) – британський фільм-катастрофа про морське чудовисько Ґорґо і його матір, знятий як данина фільмам про Ґодзіллу; «Konga» (1961) – британська наукова фантастика жахів про шимпанзе, що перетворюється на велетенське горилоподібне чудовисько.
Дуже важлива книга.
