таке враження, що гарні ідеї для оповідок приходять буквально нізвідки, спускаються до тебе просто з неба: дві попередньо не пов’язані ідеї сходяться разом і утворюють щось геть нове. Ваша робота не в тому, щоб знайти ці ідеї, а в тому, щоб розпізнати їх, коли вони з’являться.
У день, коли конкретно ця, перша справді вдала ідея зійшла до мене, мама зауважила, що їй треба ще шість книжечок купонів, аби вистачило на лампу, яку вона хотіла подарувати своїй сестрі Моллі на Різдво; але вона переживала, що не встигне їх зібрати. «Мабуть, подарую потім, на день народження, – сказала вона. – Здається, що цих клятих штучок багато, але це доки не наклеїш». Тоді вона скосила очі та показала мені язик. Він був кольору зелених купонів S&H. Я подумав, як було б класно, якби можна було робити ці чортові купони у себе в підвалі, – і в цю мить народилась оповідка «Happy Stamps». Її блискавично створили думка про підробку купонів Green Stamps і вигляд маминого зеленого язика.
Героєм моєї історії був класичний бідака, чоловік на ім’я Роджер. Він уже двічі відсидів у тюрмі за фальшування грошей. Третього арешту він би просто не пережив. Замість грошей він починає підробляти купони Happy Stamps… от лише виявилося, що дизайн Happy Stamps такий до ідіотизму простий, що це навіть не підробка – він виготовляє справжні купони. У смішній сцені – це чи не перша написана мною пристойна сцена – Роджер сидить у вітальні зі старенькою мамою, вони вдвох замріяно гортають каталог Happy Stamps, а в цей час у підвалі працює друкарський прес та випльовує пачку за пачкою таких купонів.
– Ти диви! – каже мама. – Якщо вірити тексту дрібним шрифтом, Happy Stamps можна обміняти на будь-що, Роджере. Кажеш їм, що ти хочеш, а вони рахують, скільки потрібно книжечок, аби це отримати. Та ж за шість-сім мільйонів книжечок можна купити будиночок у передмісті!
Однак Роджер виявив, що, хоч купони бездоганні, клей має дефект: якщо лизати купони та вклеювати, то все гаразд, але якщо пропустити їх через механічний облизувач, то з рожевих вони стають синіми. У фіналі оповідання Роджер стоїть у підвалі перед дзеркалом, позаду нього на столі лежить близько дев’яноста книжечок Happy Stamps, кожна з яких заповнена окремо облизаним пасмом купонів. Губи в нашого героя рожеві. Він висовує язик – той іще рожевіший. Навіть зуби рожевіють. Мама радісно гукає вниз, каже, щойно говорила телефоном із Національним центром обміну Happy Stamps у місті Терр-От, і жіночка сказала, що в них є шанси отримати гарний будинок у стилі Тюдорів у Вестоні лише за одинадцять мільйонів шістсот тисяч книжечок Happy Stamps.
– Добре, мамо, – каже Роджер.
Він іще мить дивиться на себе в дзеркало – губи рожеві, очі сумні – і повільно повертається до столу. За його спиною мільярди купонів, розпихані по контейнерах для зберігання, які стояли в них у підвалі. Повільно наш герой розгортає новеньку книжечку для купонів і починає лизати й наклеювати пасмо. Ще лише одинадцять мільйонів п’ятсот дев’яносто тисяч книжечок, думає він у фіналі оповідання, – і мама отримає свій тюдорівський будинок.
Із цим
