Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже потрібно повернути їх одній людині.
– А ти відпусти мене.
– Я відпущу, але ти сядь.
– Перше відпусти.
– Сядь, я сказав.
Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло стиснулося від передчуття неприємностей.
– Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми руками… Це ти пам’ятаєш? – спитав Антон.
Терезка кивнула, зібрала всю волю в погляд і заглянула в Антонові очі.
– Але пригадай, шо ми зробили, як тільки-но ви купили в мене флакончик «плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в мене було в руках, крім цигарки?
– Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам’ятаю!
– Ой чи…? Я мав із собою папочку, усередині папери – дуже важливі. Я попросив потримати їх, шоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти сказала: «добре», і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам’ятати! Як ти могла таке забути!
– А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене хочеш?
– Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!
– Ага, попався! – тріумфував Буба. – Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх у тебе.
– А ти взагалі не втикайся: не твоя справа! – визвірів Антон. – Пиздуй звідси, поки не дали в радіо… Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони з пам’яттю. Усяке буває: це забудеш, то переплутаєш…
Буба сплеснув руками, вочевидь, уражений безцеремонною брехнею.
– І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже!.. Білими нитками шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, – Буба закотив пальцем повіку, – чуєш, наскрізь оцим-во бачу!
Антон підняв руку до голови, утомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.
– Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої документи, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні ще нині. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боїшся, просто в сумці привідкрий свою папку й переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі сірником присвічу…
– Не смій! – стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. – Не смій йому навіть показувати! – Буба підскочив до Терезки, готовий, у разі чого, захищати її від агресора. – Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх відібрати!
– Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!
– Терезко! Навіть не розв’язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!
Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.
– Усе, –
