погляд з одного на іншого, потім назад і розсміялася. Невже «плазма» справді зірвала хлопцям дах?
Антон, якого на секунду вибили з сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав:
– То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо! – і покосився на Терезку, неначе силоміць уплітаючи її в колаборацію супроти Буби.
Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.
– Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антоне? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все має бути, – при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося незатишно. Буба продовжив:
– Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидів! І я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?! Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький… ех, наївна я душенька…
Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався й похитував головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його погляд і збуджено замахав руками:
– Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! – і Буба глянув на неї таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.
Дещо розгублено Терезка сказала:
– Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила…
– Ну та, теж скажеш – «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!
– Не було такого! – сказала вона і глянула на Антона.
Антон подивився на неї й сказав:
– Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?… Але папки з собою ти не мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закрапаємося.
Терезка швидко розв’язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав’язала сумку назад.
– У сумці тільки мої ксерокопії.
Буба вихопив у повітря вказівного пальця й запально продовжив:
– А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він вирве її в тебе й відразу втече. Бо тільки ті листочки
