чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю… А де цей, другий?
– Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз головою.
– І де він зараз?
– Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м’який для «плазми», – пояснив Антон. – А ти – ні. Тобі не цікаво, чому?
До її вух долинули черкання сірника й звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з тихим звуком розліпилися, і він заговорив:
– Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу й майже весь згоряє. Зате у ла мок, який падає в мо ре – той улам ок гартується. Ну, і так далі. Січеш, н є? А Буба
Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.
– Як ти це зробив? – вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.
– Шо «зробив»?
– Ну. Так дмухнув: пух-х – і ніби пір’їна вилетіла! А мене цілу аж мороз обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Укидуєшся, про шо я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..
– Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!
– На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору – не тільки прямолінійний! А ти – ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!
Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.
Затяжка. Видих. А між ними свист.
Терезка, незважаючи на шок, устигла подумати: «Який він усе-таки сопляк!». Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.
Фацет затягнувся ще раз.
– Значить, усе-таки виділа, – мовив Антон розважливо й затягнувся. – Бо не виділа б – не знайшла би й фокусу.
Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:
– Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.
Терезка розгублено кліпнула.
– Я не про те, – сказала вона. – Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив… От бля, все перемакітрилося задом наперед, – вона облизала пересохлі губи. Болюче бракувало слів. – Суцільне дежав’ю якесь…
Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки – чому Терезка відчуває його аж по сам чубок голови? Наче по тім’ячку водять смичком.)
– Я розумію, про шо ти, – промовив Антон, видихаючи. – Не хвилюйся. Це одна з форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи й тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш…
Терезка знизала плечима.
– Ну… – знову затяжка й свист аж у корені голови, там, на маківці. – Уяви собі: є крапочки. Так? А тут
