type="note">[8] десь години три.
Юнак знову сторожко озирнувся і гикнув утретє. Помружився. Помітно було, як очі спіймали нового клієнта. Самурайський Хвіст ніяково оглядався назад, шукаючи підтримки серед дівчаток. Крапляр глянув поверх Терезки, зненацька здер із голови берета й шмигонув у найближчу браму.
Терезка знизала плечима й послідувала за баригою. У під’їзді було по-ранковому прохолодно й темно. Пахло гливами. 3-за спини долинули кроки хлопаки.
Хлопчур зайшов у під’їзд, зміряв Терезку поглядом. Подивився на сходи догори й спитав:
– Де він?
Терезка вдала, ніби не знає, о цо ходзі [9].
– Та ладно, не мнися, я тоже хочу собі закрапатись. – Хлопчина топтався з ноги на ногу. Розгублений і насуплений, він Терезі не подобався.
Тому вона спитала першою:
– А ти вже крапав колись?
– Нє, я власне хотів попробувати, наслухався, знаєш, у себе в школі тих історій, то, виявилося, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, тут на краплях цілий бум тривав! А потім усі чогось узяли й покинули те діло, от, віриш, не розумію, з чого би це, то, думаю, треба й самому спробувати…
Ну, ясно. Цей, на противагу Терезі, мовчати не звик.
Із підвалу вигулькнуло знекровлене від страху лице крапляра. Окуляри й берет він заховав до сумки й на дану мить нічим особливим не вирізнявся.
– Гляньте, чи там за дверима нікого немає, – сказав він. – Таких старших чоловіків… з ломиками. В оранжевих безрукавках…
Проноза з хвостиком визирнув.
– Нема?
– Чисто. А за тобою шо, погоня? – поцікавився піжон і підморгнув Терезі. Їй стало зле.
Плазматик пригласкав борідку і, мовби виправдовуючись, мовив:
– Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі – підробляю самопалом… Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сорт «Мьобіус»…
– «Мебіус»?
– «Мьобіус». Ну, ви в курсах. Це тридцятипроцентний, на лідокаїні. Досі ше їх крапаю… То як, берете?
Хвилю хлопчур вирішував, дурять його чи ні. Урешті кивнув.
– А цього… «фрактала» восьмипроцентного не маєш?
– Е, братику, «фрактал» тільки під замовлення роблять. Це ж на бромі. Гривень на сорок потягне. Елітний… Ну, то як? – торгашеві краплинами не терпілося скинути речові докази. – Будеш брати, нє?
– Один флакончик… Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, – хлопчина вказав вухом на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як їх крапати? Слухай, а може, давай заприятелюємо? Мене от Бубою звати, а тебе?
– Антон.
– О, Антон! Антон… гм… Чекай-чекай… то ти, може, Бронкса знаєш? Коля його звати. Колян мій друг, також «архе» колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке… У чорній футболці з рибою такою. Не знаєш?
– Нє.
– А Курсанта мусиш знати. Льолік Курсант – це ж
У чому справа (япон.).
