жумчок викликала суперечливі почуття: кортіло наставити їм двійок у щоденник, або відшмагати по голій сраці указкою, чи запатентувати автогеном. Юні істоти не визнавали бюстгальтерів, що наче виправдовувало їхні добротних розмірів груди. Дівчатка на лавках мали рівні ніжки, рівні й достатньо вгодовані, місцями навіть грубі. Для Температури це було як образа. Вона розправила складки на спідниці, щоб не стирчали коліна. Такі ж худі, як і вся вона, схожа на нетопира. «Так, нетопира – але такого дуже доброго», – втішила себе Терезка.
Оцінюючи цю антроподегенеративну руїну так неоднозначно, Температура впевнилася: у даний момент руїна виглядає когось із плазматиків-ветеранів – когось із тих, що зав’язали.
Сутанисті зáв’язки [6] більше не ходили строєм. Вони любили тинятися місцями слави поодинці. І справа зовсім не в ефекті відчуження. Більшість зáв’язків страждає патологічним бажанням знаходитись у центрі уваги. Аудиторію, яку Терезка застала біля Академії, слід було вважати досконалою. Зáв’язок-одинак, який натрапить на подібну жилу уваги, може цілими днями впиватися розповідями про те, як йому зривало черепицю: і на даху крапав, і на Сонце втикав, а з шумами взагалі – ледь не залишився в полоні звукової цивілізації з віддаленої метагалактики, ось.
Загалом, такий персонаж, попри начіпну браваду, залишав враження розгубленої особистості, переповненої витісненими реакціями й страхами.
Терезка примостилася на лавці ближче до пожежної частини. Уявила себе хамелеоном. Набравши невидимої барви, завмерла в строкатій яєшні зі світла й тіней листочків дерев.
Тиша.
Яєшня колишеться на вітрі, відшаровуючись від землі.
Перехоплює подих.
У протилежному кінці вулиці вийшла темна постать. Терезка придивилася. Звідти до компанії дівчат близився певний юнак. Культурний герой намірявся увійти в контакт. «Зав’язок», – подумала вона.
Хлопчина (куций самурайський хвостик, жирне чоло, піжонські штани-«багами», нашийний ланцик з медальйоном) підійшов до малявок. Руки в кишенях. Зав’язалася балачка. Хлопчина пригладжував зачіску і щось розпитував. Найактивніша з тусівниць, лідер середовища, закушувала губу й кивала головою. Вона закладала за вухо пасмо волосся й показувала рукою в браслетах у керунку Академії: здається, звідти мав звичку являтися крапляр.
Хлопчина, втомлений чеканням навстоячки, сів до дівчат. Хі-хі, ха-ха. Дівчата штурхаються. Піжон либиться.
Поки Терезка оцінювала розклади, на вулиці з’явився підозрілий суб’єкт. Це був живий архефакт доби архе. У такт нечутній музиці він крутив головою в береті, кивав неголеним підборіддям, розкошував своїми шортами- «вітрилами», глядів спонад своїх малинових окулярів і човгав сандалями на босу ногу. Рукою він притримував сумку, перекинуту через плече. Одним словом, поводився, як правдивий архе-фактор [7]. Крапляр прошкував тінистим боком вулиці й тихенько зумотів у русяву борідку: «плаззма», «плаз-з-зма»,
Зав’язок – людина, яка припинила архе-сесії (за:
Архе-фактор – людина, яка продає власноруч закалатані краплі, штовхач. Через картель у «час архе» далеко не кожен наважувався продавати краплі на вулиці заради ідеї. Тому для безпеки архе-фактори брали в напарники
