відчула, як підгинаються коліна. Очі знову намацали нормальний світ, але серце її розлетілось на друзки. Вона почала осідати, хтось із учнів підтримав її, закричали: «Води!», але їй стало трохи краще.
З нею щось коїлось. У голові крутилися клапті образів, а розум відмовлявся вірити в побачене. Розум панічно шукав зачіпку, яка б спростувала все побачене. Адже не могло бути так, що все життя вона бачила одне, а в Реальності усе виявилось по-іншому. По-яйцесферному.
І тут розум знайшовся.
Терезка пішла за школу.
Кварк наче ждав її – стояв під тим самим каштаном і палив папіросу. Він був готовий відповісти на будь-яке запитання, а в Терезки якраз було одне. Якраз те, через яке вона ледь не з’їхала з глузду, коли побачила яйцесфери.
Терезка підійшла впритул до монстра й заявила, що математикам Нобеля не дають. Вона звинуватила Кварка в тому, що про писанки він вигадав усе сам, а вона через нього ледь не здуріла. Навіть галюцинації почалися.
Петя вислухав, глянув по-зміїному й відказав сміючись, що так, звісно – у нього не було права на помилку, га-га-га, але він таки справді дещо переплутав, за що й просить пробачення. Го-го-го!
«ГА-ГА-ГА! ЕСТОНЦЕВІ ДАЛИ ПРЕМІЮ НЕ З МЕТАМАТИКИ, А З ПСИХОЛОГІЇ!» – виреготав Кварк і на її очах перетворився в яйцесферу, миттю
Коли Температура опам’яталася, на неї напав копотун. Вона загубилася в істериці. Душа законопатилась у щось німе й туге, схоже на гамівну сорочку, виткану з новокаїну. Як дурна, на автопілоті добралася додому, скрутилася калачиком, забилася в кут і заскиглила.
У неї не просто їхав дах – під ногами розбігалася підлога. Хто переживав подібне, розуміє, що мова йде не про банальну нерводрайку, а нервовий зрив, що здригає основи кімнати, кімнати цілком конкретної, сповненої того душевного рику, від якого тріскає камінь, сиплеться штукатурка, гнуться зі скрипом гвіздки й злітають один за одним листи шиферу: злітають і птахами зникають у мирній безодні неба.
(Терезка, що сиділа навпроти вікна й хрумкала гарячими бубликами, не могла пригадувати ті події інакше як сон, невимовно далекий і німий.
Пригадувала точно, як десь тижнів зо два лежала в ліжку й нікого не впізнавала, – пригадувала із чималим недовір’ям, як і всякий, кому перепало пережити щось таке, не від світу сього. Сяючі яйцесфери більше її не тривожили. Пам’ять про них відійшла в ті регістри, де зберігаються спогади про липкість, леткість, текучість і тощо. Натомість добре запам’яталося їй ось що: ліжкові вилежування були густо присмачені страхом, і страх її на смак був, як суха пакля, як забитий пилом войлок у знеслиненому роті.)
Під час тих страшних лідокаїнових жбурлянь подушкою, з присмаком пилу на губах, зі стоматитом і температурою, з ломотою в крижах і гусячою шкірою на болючих пипках, чутливих, мов кошачий вус, до Терезки прийшло спасіння.
То було видіння. Воно підказало, як переламати лінійність її становища. Ідея насправді була настільки дикою, що зважитися на неї могла
