пропонує побути з нею в шпиталі, проте начальниця вирішує, що краще відправити її до офісу – там із неї буде більше користі, принаймні вона зможе підготувати документи до завтрашнього засідання.
Чекаючи прийому у відділенні невідкладної допомоги Chum, Сара впіймала себе на думці, що, незважаючи на свою досить милу назву, в Університетському лікарняному центрі Монреаля немає нічого привабливого.[30] Вона нарешті встає – час іти. Жінка не збирається чекати дві години заради трьох швів на чолі, вистачить і звичайної пов’язки, а їй треба повернутися на роботу. Лікар зупиняє її, примушує знову сісти: їй доведеться почекати, поки її не оглянуть. Сара протестує, але їй не залишається нічого, крім як підкоритися.
В інтерна, який нарешті оглядає її, довгі та тонкі руки. Він сконцентрований і ставить їй багато запитань, на які Сара лаконічно відповідає. Вона не розуміє, чому він усім цим цікавиться, вона почувається добре, наголошує на цьому кілька разів, але інтерн таки продовжує огляд. Знехотя, наче підозрювана, з якої витягують зізнання, Сара зрештою визнає: так, зараз є відчуття втоми. А як не втомитися, коли у вас троє дітей, будинок, за яким треба доглядати, холодильник, який треба заповнювати, та ще й робота на повну зайнятість?
Сара не зізнається, що десь протягом місяця просинається виснаженою. Що кожного вечора, коли приходить додому, після вислуховування звіту Рона за день, вечері з дітьми, вкладання близнюків і перевірки уроків із Ханною, вона падає на диван і засинає раніше, ніж дотягнеться до пульта дистанційного керування від цієї гігантської плазми, яку нещодавно купила, та однаково ніколи її не дивиться.
Вона ні слова не каже про біль у грудях зліва, що дошкуляє їй уже деякий час. Без сумніву, то якісь дрібниці… Вона не хоче говорити про це – не тут, не зараз – цьому незнайомцеві в білому халаті, що позирає на неї холодним поглядом. Зараз не підхожий момент.
Проте інтерн має занепокоєний вигляд: у неї низький тиск, та ще й ця блідість. Сара змушена прикидатися, хитрувати, вона добре це вміє. Зрештою, така її робота. Усі в офісі знають цей жарт: «Як дізнатися, що адвокат бреше? У нього губи ворушаться». Вона обводила круг пальця найхитріших юристів міста, тож молодий інтерн не стане їй на заваді. Просто несподівана втома, ось і все. Професійне вигоряння? Цей хитромудрий вираз викликає в неї посмішку. Модна фраза, якою зловживають останнім часом, – надто гучні слова як на невеличку втому. Може, вона слабенько поснідала вранці чи недоспала… «Чи то мене просто давно не вигравали», – так і кортить їй докинути жартома, але, помітивши суворий вираз обличчя інтерна, вона вирішує відмовитися від будь-якої спроби зблизитися з ним. Шкода, його можна назвати навіть гарним, зважаючи на його маленькі окуляри та кучеряве волосся, майже її тип… Так, якщо він хоче, вона вживатиме вітаміни. Посміхаючись, вона згадує про рецепт свого таємного енергетичного коктейлю: кава, коньяк і кокаїн. Дуже ефективний, йому варто спробувати.
Інтерн не в тому гуморі, щоб жартувати. Він
У тексті обігрується назва шпиталю (CHUM – Університетський лікарняний центр Монреаля) та канадський діалектизм (
