кто первый восстаетНа утеснителей народа;
Судьба меня уж обрекла.
Но где, скажи, когда была
Без жертв искуплена свобода?
Погибну я за край родной, —
Я это чувствую, я знаю,
И радостно, отец святой,
Свой жребий я благословляю![15]
Коли Рилєєв уперше прочитав ці вірші своєму другу Михайлу Бестужеву – разом зі своїм братом Миколою у грудні 1825 року він виведе перші повстанські полки на Сенатську площу, – той був шокований. За спогадами Миколи Бестужева, Михайло сказав Рилєєву: «Знаешь ли […], какое предсказание написал ты самому себе и нам с тобою?» Рилєєв був цілком свідомий значення свого твору. «Неужели ты думаешь, что я сомневался хоть минуту в своем назначении? – відповів поет. – Верь мне, что каждый день убеждает меня в необходимости моих действий, в будущей погибели, которою мы должны купить нашу первую попытку для свободы России, и вместе с тем в необходимости примера для пробуждения спящих россиян».[16]
Вірші Рилєєва надихали покоління революціонерів і вільнодумців у Російській імперії. Зокрема, Віру Засулич, революціонерку-терористку, одну з перших російських марксисток, і Михайла Драгоманова, політичного емігранта, одного з найвпливовіших українських мислителів ХІХ століття. Драгоманов пізніше згадував: «Ще в 50-ті роки, я пам’ятаю, “Войнаровский” і “Исповедь Наливайки” переписувались в наших потайних тетрадках поряд з творами Шевченка і читались з однаковим запалом». Сам Рилєєв шукав натхнення в історичних творах і останні роки перед повстанням особливо захоплювався історією українських козаків.[17]
Кондратій Рилєєв ознайомився з Україною через батька – той служив у Києві і навіть купив там будинок, який заповів сину. З козацьким стилем життя молодий Рилєєв уперше зіткнувся, повернувшись з наполеонівських воєн. У лютому 1814 року, закінчивши кадетський корпус, він у 18 років вступив на армійську службу. Зі своєю артилерійською бригадою юний Рилєєв пройшов Польщу, Німеччину, Швейцарію і Францію. У Дрездені його приймали при дворі російського губернатора Саксонії Миколи Рєпніна, майбутнього малоросійського губернатора, одруженого з онукою останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Певний час Рилєєв провів у Парижі. Під арештом він свідчив, що заразився вільнодумством під час французької кампанії 1814–1815 років. Після закордонного походу полк Рилєєва повернувся в Російську імперію. Спершу він квартирував у Литві, потім під Острогозьком, маленьким містечком у сучасній Воронезькій області Російської Федерації. Заснований українськими козаками в середині ХVІІ століття, Острогозьк до 1760-х років був полковим містом. На початку ХІХ століття місто певний час перебувало у складі Слобідсько-Української губернії. Жителі Острогозька зберігали українські звичаї і традиції аж до ХХ століття.[18]
Рилєєв провів майже
Там само. – С. 8 – 10;
