Григорія Бедраги. Це був вірний і сміливий офіцер, з юного віку він служив в Охтирському полку разом із двома своїми братами. Під час війни з Наполеоном він проявив виняткові командирські якості. Бедрага, однак, не дійшов до Парижа: діставши поранення в голову у знаменитій Бородинській битві (1812), він жив у самоті і безвісті в родинному маєтку під Острогозьком. І Давидов, і Рилєєв намагалися віддати шану маловідомому героєві бодай на шпальтах популярного на той час журналу.
Нема сумніву, що Рилєєв вбачав у Бедразі саме українського козака. У присвяченому Бедразі вірші, написаному влітку 1821 року, Рилєєв згадує розмови з одним своїм острогозьким знайомим (ймовірно, це був тесть поета, майор Михайло Тевяшов). Вони говорять про повстання греків проти османської влади, яке розгорталося тоді у Греції, та історію Запорозької Січі, яка була символом боротьби за козацькі вольності. Можна припустити, що Рилєєв вів подібні розмови і з Бедрагою. У вірші, присвяченому другові, він писав:
Майор с себя снимает
Полузаржавый меч
И слезы отирает.
О прошлой старине,
О Сечи своевольной,
О мире, о войне.[21]
В очах Рилєєва острогозькі козаки стали поборниками свободи й особистої незалежності, успадкованих від героїчного минулого. Жива козацька традиція збереглася тут до початку ХІХ століття. «Не за излишнее считаю сказать, что на землях острогожских не видали крепостных крестьян до конца прошедшего столетия. Полковые земли, доставшиеся впоследствии разным чиновникам Острогожского полка, были обрабатываемы вольными людьми или козаками»,[22] – писав він в одному з листів петербурзькій владі, виступаючи за повернення економічних свобод краю, який страждав від важких умов життя. Традиція козацьких вольностей справді не померла. Колишній кріпак графів Шереметєвих, майбутній професор російської літератури Олександр Нікітенко, який своєю свободою завдячував, зокрема, і Рилєєву, пізніше згадував, що його дід, «молчаливый, кроткий, благоразумный в трезвом виде, напившись, он имел обыкновение пускаться в толки об общественных делах, вспоминать о казачине и гетьманщине, судил строго о беспорядках сельского управления».[23]
Рилєєву здавалося, що Острогозьк успадкував не тільки козацький дух, але й предківську традицію свободи. 1823 року він писав про місто, у якому:
…пленённый славы звуком,
Поседевший в битвах дед
Завещал кипящим внукам
Жажду воли и побед.[24]
У вірші йшлося про зустріч 1696 року в Острогозьку царя Петра І з гетьманом Іваном Мазепою – тоді спільниками, а в майбутньому ворогами.[25]
Рилєєв не уникав політично дражливих і навіть небезпечних тем. Навесні 1823 року він почав працювати над поемою «Войнаровский» про повстання Мазепи та його наслідки. Головний герой твору – Андрій Войнаровський,
Про Мазепу і перехід до шведів див.:
