А виразно модерний Аміхай, ветеран Другої світової війни та боїв у пустелі Негеві за незалежність Ізраїлю, автор поетичних збірок, філософських віршів «Пісні Землі Сіона та Єрусалима», «Єрусалим – гавань на березі Вічності», своєю чергою, попри висловлені синівські почуття до цього міста, критично ставиться до того, що Єрусалим несе на собі тягар історії та міфу, вигаданого про нього.
Сходження з Галичини на Святу землю і в літературу Ізраїлю письменник Ш. Й. Чачкес (Агнон) здійснив, як мовиться, не в порожні. Він уже мав відоме в читацьких колах ім’я, знання історії, релігії, традицій єврейського народу, пам’ять про пережите в багатонаціональній Західній Україні, яка стала йому близька на все життя. І ці інтелектуальні надбання він щедро використає у своїх творах в Ізраїлі. Тут формувались особливості його творчості, своєрідний «агнонівський» стиль письма, що значною мірою випливає з літератури середньовічних єврейських авторів, переказів і містичного світу галицького хасидизму, побуту і духу єврейських поселенців, які жили на території Палестини задовго до створення Держави Ізраїль.
2.4. Літературний дебют молодого автора в Палестині
Справжнім літературним дебютом молодого письменника з Галичини стала публікація 1908 р. в тижневику «Hapoel Hatzair» («Молодий робітник») його першого художнього твору, створеного в Палестині, – повісті «Агунот» (Agunot) («Покинуті дружини», «Солом’яні вдови»), а Михайло Кравцов переклав цю назву як «Розлучені»). Автор її підписав «Агнон», як похідне слово від назви повісті. Саме таким іменем, а точніше прізвищем, він надалі постійно користувався як своїм літературним псевдонімом. «Агнон» у перекладі з івриту означає «покинутий», «розлучений». З 1924 р. Агнон стало офіційним прізвищем ізраїльського письменника. Мотив покинутості, розлученості, втрати цінностей та орієнтирів: отчого дому, рідного краю, традиційного способу життя, духовної основи розпорошеного по світах єврейства згодом пронизуватиме всю творчість Агнона.
Повість, як і всі подальші твори Агнона, було написано мовою іврит. Стилістичною моделлю для названого твору, що передає колорит народних традицій, послужила мова, тло хасидських історій, легенд XVIII–XIX ст., поширених серед галицьких евреїв на українській землі.
У Галахі (зводі єврейських практичних законів, релігійних обов’язків) «агуна» означає заміжню жінку, яка не проживає зі своїм чоловіком, але не може розірвати шлюб, наприклад, коли чоловік пропав безвісти чи відмовився дати їй розлучення. «Агуна» – покинута дружина, яка, згідно з юдейським законом, не може повторно вийти заміж, поки не буде доказів смерті її чоловіка чи поки він не пришле їй «гет» – згоду на розлучення. «Гет» складає софер-стам (переписувач святих текстів) за зразком, затвердженим рабинами в давнину. Шлюб уважається розірваним після того, як чоловік чи його представник вручить дружині «гет». Якщо чоловік відмовляється дати «гет» чи він пропав, то жінка стає агуною – «зв’язаною».
