Франком в алегоричних образах, в яких було «матеріалізовано» прагнення єврейської бідноти до встановлення міжнаціональної гармонії та соціальної справедливості [26, c. 2].
Зацікавило молодого письменника використання слав’янізмів у мові їдиш та українські запозичення з їдиш, що були природними за їх проживання в єдиному географічному, економічному і культурному просторі. Здобуті у Львові нові знання і враження він використає у творах, написаних уже в Німеччині та Ізраїлі. У них відтворено картини рідного Бучача, Львова, інших західноукраїнських міст і містечок та кращі зразки усної народної творчості цього куточка України.
За короткий період проживання і творчої праці у Львові Чачкес (Агнон) написав кілька творів. Загалом до виїзду в Палестину він опублікував у різних виданнях на західноукраїнських землях близько 70 своїх творів мовами їдиш та іврит. Автор підписував їх «Чачкес», але частіше – псевдонімами [18, с. 5]. У цих ранніх його оповіданнях відображено спогади дитинства, випадки із життя громади, традиції, вірування галицьких євреїв. При цьому в молодого письменника формувалася така особливість творчої манери: він користується методом розкриття внутрішнього світу героя через опис світу зовнішнього, наслідуючи мову хасидських текстів [27, с. 14].
Найбільший твір раннього періоду творчості Ш. Й. Чачкеса (Агнона) мовою їдиш – повне драматизму оповідання «Тойті-танц» (Танок смерті). Йдеться про трагічну долю молодої єврейської пари, чиї кохання і шлюбний союз під час весілля розтоптало чиновницьке свавілля намісника і його поплічників. Але, як стверджується в епіграфі до цього твору, запозиченому з другої книги Самуїла, гл. I, «милі й закохані в житті, і в смерті своїй не розлучилися» [28, с. 12]. Твір створено за реальними фактами з життя євреїв в одному з «штетлів» Галичини.
Літературознавці вважають, що після львівського періоду Чачкес (Агнон) більше мовою їдиш не писав, а створював твори мовою іврит. Що ж до івриту, поширеного серед містечкових євреїв Галичини, то цікаву характеристику особливостей цієї мови дав діяч мистецтв Соломон Міхоелс: «Галицький іврит? Але він складається не лише зі слів, а й із зітхань, вдихів і видихів, має особливу музичність і таку інтонацію, котра не повторюється в жодному єврейському діалекті».
Через рік праці у Львові Ш. Й. Чачкес (Агнон) залишив, як писав про нього, «місто тужливої мудрості» й відбув з Галичини в Палестину.
2.2. Із Галичини – на Святу землю
Історична пам’ять євреїв сприймає місця, країни і міста свого проживання, окрім, звісно, землі Ізраїлю, як тимчасову домівку, місце вигнання. Внутрішнє переконання єврея постійно підтримує його мрію про фізичне повернення і духовне сходження на землю прабатьків – Землю обітовану.
Молодий єврейський інтелектуал Ш. Й. Чачкес (Агнон), під впливом кличу єства єврея, також прагнув на історичну батьківщину. Досягши певного літературного успіху
