Пекло на землі. Віталій Юрченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Пекло на землі - Віталій Юрченко страница 37
Село вислухало й прийняло одноголосно. Та не прийняв ні РВК, ні ОВК. Ще протокол не дійшов до ОВК, як мене враз з уповноваженого зняли й багатозначно погрозили, мовляв, аж тепер ясно, хто я такий.
Не розумів я їхньої погрози. Мене більше займало становище села.
– Ти знаєш, які жахи чиняться на селі? – явився я з району перед завідувачем школи.
– Що робиться, то видно. А от ми то нічого й не думаємо.
І сповістив, що приїжджав з Київа один добродій, питав дуже про мене; прізвища не сказав, мовляв, я догадуюсь, і просив, щоб, як повернусь, негайно скочив до нього в Київ у дуже важливій справі.
Узяв я відпустку на три дні й гайда до Київа. Зайшов до Лемішенка – не він. Хто ж би це? Степаненко? Вовківський? Забіг до першого – не був у мене. Відпитав кватиру другого – нема вдома; жінка (незнайома мені) зустріла злякано; тільки й добився, що чоловік виїхав давно і не відомо, коли буде. Почекав два дні й ні з чим назад, бо в школі праця.
А в місті вже накльовувалось. Ясенюк їздив до Одеси й привіз інструкцію про СВУ. Я встиг на перше засідання; було всіх 7 душ. Розглянули інструкцію, зібрались вдруге – намітили тактику й об’єкт діяльности та кого вербувати до організації. А втретє зібратися не довелось…
Події бігли швидким темпом. Село загомоніло, заворушилось. Зачались підриви сходів, бунти на ярмарках, вбивства партійців, комнезамців, групові наскоки на агентів по дорогах; пішла голосна чутка про загін «Сивої Бороди». Виявлялися наявні симптоми контрнаступу з боку села.
Це передбачили пронози-комуністи й запобігли стихійному вибухові. Вдарили на сполох. Закликали до «роботи» вірного свого пса-тілохранителя – ГПУ. Воно з хижою радістю розгорнуло сатанинську акцію.
Полетіли зграї круків-чекістів по районах. Почалась нечувана ще на селі й в історії ловля «контрреволюції». Десятки «злочинців» у кожному селі, хуторі. Переповнені арештарні в міліціях. Безперестанні денні й нічні валки пов’язаних, збитих «контрреволюціонерів» до Допрів, а там набиті всі казні, коридори, льохи… Розстріли, етапи, Сибір, Соловки…
Завмерло село, прибите страхіттями…
Торкнулось це й учительства та інтелігенції. І тут почалось виловлювання «бувших», «підозрілих», «непевних». Видно було, що ГПУ добре знає «непевний елемент».
Що я в числі підозрілих – сумніву не було. Факти останніх тижнів це стверджували: комячейка зняла мою кандидатуру зі списку під час виборів до правління Робосу, скасувавши те, що пройшов я на виборах по всіх групових комітетах; не стояло чомусь моє прізвище в списку обраних на зборах вчителів міста 19 засідателів[33] до народнього суду, не зважаючи на те, що по більшості голосів мені належало третє місце; завідуючий агітпропу партійного комітету демонстративно зняв мою кандидатуру, сказавши мені, «что ето наше дєло», коли Окружний з’їзд висунув мене до складу Ради т-ва «Геть неписьменність»; дивно стало, що мене – секретаря редакційної колегії стінної газети, найактивнішого дописувача враз виключили зі складу редколегії і не
33
Дорадників народнього суду.