обіцянок, що «завтра пайдьот 8-я в баню», мені пощастило раз у ній бути.
Ця важлива установа окружного Допру є невеличка частина конюшні (не більше на пару коней), де замурували казан і гріють воду.
Які там ще особливості, роздивитись не встиг, бо нас 41 чоловік мусіло помитись за 15 хвилин. Я трохи затримався: побоявся роздягатись у прихожій (в конюшні, а було в грудні), тому не вилив ще на себе й коряка води, як «банщик» настирливо став виганяти, бо 9-та камера йде. Мусів у «прихожій» одягатись і, звичайно, застудився та бухикав тижнів два. Бухикав, правда, не я один.
День допрівський має такий порядок: о 2-й або о 4-й годині ранку «підйом» та «оправка», о 6-й ранку та вечора «проверки», о 12-й або 4-й обід і десь в цих годинах знов «оправка» й прогулька, о 8-й вечора «отбой», інакше – ляж і не ворушся, а як більшості лягти нема де, то прилипни до стіни, щоб і духу твого не було чути, бо ходить в коридорі надзорець.
Весь порядок денний проходить одноманітно. Під час уставання надзиратель зо всієї сили б’є кулаками в двері, і не один незвичний схоплюється переляканий.
До «потребника» – проходить по екс-американському: за 10 хвилин пропускають 40 – 50 чоловік. Оправляти[36] вдень не допускають.
На коридорах ставлять завсіди патентованих злочинців – нальотчиків-горлохватів. У їхній поведінці зайве говорити про якусь людяність: на потіху собі він вас у потребнику в багно втрутить, чи шпурне в бік на дверах, може весь день морити водою, чи півдня тримати жінку з передачею на морозі, чи щось інше. Як хочете заслужити у нього ласки – купіть його: давайте йому щодня цигарок, цукру, «жиров» чи кілька монет до крамнички. Коли ж сьогодні дав, а завтра відмовив – матимешся від нього. Він і передачу вашу з’їсть, і листа ніякого не побачите, і випорожнитись спокійно не дасть, і відро з «параші» ненароком на вас виллє. Жалітись на нього, як і взагалі на адміністрацію – напитаєш лиха, бо адміністрація своїх підтримує.
Провірка проходить ретельно два рази на день (в цьому одному точности дотримується Допр): щоранку й вечора камерний староста муштрує нас у два ряди, а це річ нелегка, бо в короткій камерці втулити 20 чоловік по два труднувато; бряжчать ключі, входить мовчазна й сувора процесія з 4 – 5 душ допрівського начальства, цокають залізним молоточком ґрати, чи не перепиляв хто, всі чотири перечислюють нас, дижурний питає, чи нема заяв (а вони бувають рідко, бо кому охота до «лямпочки» писати), часто вилає камеру за якусь дрібницю, і двері замикаються.
Не раз дивуємось, шо воно цокає, числить щодня. Ото якийсь дурень гадає, що з цих лабетів можна смикнути? Чортового батька з Допру вислизнеш: вміють охороняти твою душу.
Весело проходить в камерах обід. Снідання та вечеря завсігди однакові: гаряча вода.
Обід зазнає гострої критики кожного дня; найрозповсюдженіші характеристики окремих «меню» такі: від кулешу найголодніша собака в безвість забігла б, не їла б; у борщі можна
Піти до потребника.
