до камери.
Ходимо в кошарі по два, як парні бички, збиватися докупи не вільно; не можна також задивлятися у вікна камер, а тим більше, щось показати, поздоровкатись з товаришем своїм. Не встигнеш головою кивнути, чи носа висякати, як надвірний надзорець Федорів уже біжить з «сальним»[37] матюком і тягне до «подвалу».
З одного боку прохід освіжує, а з другого ще більше деморалізує, бо тут на тебе дивляться пильно з обох «вишок» вартівники з багнетами, тут гарно лунає матюк, часто перед очима проводять зв’язаних заарештованих, повертаються розчервонілі й заплакані з допиту, тут під голими шаблями ведуть смертників на побачення, словом, багатенько картин допрівської дійсности…
Жахи допрівські доповнює адміністрація. Майже весь склад її – це колишні, чи сьогоднішні чекісти. Сам зовнішній вигляд цієї касти людей в совдепії діє на нерви людини: хижий, пронизливий погляд чекіста пантеличить селянина.
Здебільшого в’язні не звертаються до адміністрації, бо, крім прокльону, нічого позитивного не дістанеш.
Треба підкреслити, що проклін у мурах Допру кришталево-клясичний. З уст строгого начальства, від начальника Допру до ворітнього сторожа, виходять найновіші, найогидливіші фрази матерщини; звідсіль запозичає неольогізми в’язень, їх підхоплює вулиця; цими новотворами збільшує свій лєксикон радянська «блатва»[38].
Від прокльону недалеко до штовхана, каменем у вікно та вистрілу. Штовхають всі і всюди; каменем «оперує» часто «конвой» з подвір’я в’язниці.
Заглянути у вікно, хапнути раз-два свіженького повітря – здається, злочин невеликий, а радянська пильність карає за це цеглиною по зубах; гарячіші вартівники вживають навіть зброї.
У 10-й камері в’язень виглядав своєї жінки (наші вікна на вулицю виходять – як туди не заглядати). Вартівник підмітив, послав матюк, другий, а разом з третім натиснув курок.
Бризнула шибка, і селянин Кожухівський брикнув на нари, а його сусід, вхопившися за око, благим матом став кричати «ой, ой гвалт, очі», – попав в око шмат скла.
Всі в камері поприсідали.
Вартівник, щоб замазати вчинок, наробив галасу: викликав дижурного по Допру і, видно, «поінформував», як було.
За кілька хвилин дижурний прилетів до камери ч. 10, насів на старосту, забрав його до підвалу, а кількох, що осмілились обізватись, кинув до «карантину».
У «карантині» сидить самий злодійсько-розбійницький елемент. Не доведи, Господи, попасти туди чесній людині – замучать. Коли начальство на когось завізьметься – кидає в ці камери (їх на Допр 2 – 3).
Пускаючи в’язня, надзорець моргає «закапйорщикам» і промовляє: «Вот вам свєженькій пасажір».
Ще не встигає надзорець дверей замкнути, як закапйорщики кидаються на «свєженького» з найвигадливішими вправами фізичного знущання: і в опуки ним грають, підкидаючи до стелі, і в обійми беруть, що кості тріщать,
Густа, брудна лайка, проклін.
Босота.
