повітрям. Місць додаткових і на стояка Боронь не визнавав. Самовідданий і ревний у виконанні службового обов’язку, умів також бути невблаганним до подорожніх, вимагаючи неухильного дотримання всіх розпоряджень зі справді драконовою суворістю. Не допомагали ні хитрощі, ні влесливі домовленості, ні спроби дати «в лапу» – Бороня купити було неможливо. Кілька разів навіть писав скарги на кривдників, а одного типа навіть виляскав по щоках, зумівши при цьому викрутитися перед начальством. Траплялося і так, що десь на півдорозі на глухому полустанку, а то і просто посеред чистого поля він ґречно, але рішуче висаджував з вагону знахабнілого пасажира.
За всю свою довгу службу тільки двічі зіткнувся кондуктор Боронь з гідними пасажирами, що більш-менш відповідали його ідеалу мандрівника.
Одним з тих рідкісних випадків був якийсь безіменний волоцюга без цента за душею, що проник у купе першого класу. Коли Боронь зажадав у нього квитка, обідранець дуже переконливо розтлумачив, що квиток йому зовсім без потреби, їде він просто так, без мети – в нікуди, з вродженої потреби руху. І кондуктор не тільки визнав його рацію, але і всеньку дорогу турбувався про зручності для рідкісного гостя, нікого не впускаючи в зайняте ним купе. Та ще й згодував приблуді половину своїх харчів і розкурив з ним люлечку під час товариської бесіди на тему: подорожі абияк.
Другий схожий подорожній трапився йому кілька років тому на шляху з Відня до Трієста. Ним виявився якийсь Шиґонь, здається, поміщик з Польського Королівства. Цей симпатичний суб’єкт, вочевидь, добре забезпечений, теж проник до першого класу без квитка. На питання, куди прямує, відповів, що, властиво, сам не знає, де він сів, куди їде і навіщо.
– Коли так, – відказав кондуктор, – вам, мабуть, краще зійти на найближчій станції.
– Ще чого! – обурився неврівноважений пасажир. – Не можу, бігме не можу! Я мушу їхати вперед, мене жене вперед якась сила. Виправіть мені квиток на свій смак, куди вам подобається.
Відповідь настільки зачарувала кондуктора, що дозволив йому їхати до кінцевої станції безкоштовно і більше не докучав. Шиґонь цей, напевно, вважається вар’ятом, але на думку Бороня, якщо взагалі був бзиком, то бзиком високого стилю.
Так, не перевелися ще на білому світі справжні мандрівці, але вони були рідкісними перлами в морі людської нікчемності. Боронь частенько з розчуленим зітханням повертався думками до цих двох своїх подорожніх зустрічей, гріючи душу спогадами про безкорисливих мандрівників…
Здерши голову, Боронь стежив за клубами сизого диму, що шарами заповнював коридор. Крізь розмірений перестук коліс став просочуватися з рур шепіт гарячої пари. Почулося булькання води, він відчув її теплий натиск в батареях: вечір був холодний, запрацювало опалювання.
Моментально лампи під стелею раптово заморгали світляними віями і згасли. Але ненадовго, в наступну ж хвилину старанний регулятор поспішно уприснув свіжу порцію газу, який підживив слабнучи пальники. Боронь зразу ж
