палко сказав він.
Він зачинив двері, а дорогою до спальні якась думка примусила його завмерти на хвилину, стискаючи тенісного м’яча в руці. Наближався один із нападів його самотності, коли він міг тинятись вулицями чи сидіти бездумно і пригнічено, постукуючи олівцем об стіл. Це було копання в собі без результату, бажання самовираження, яке не знаходило виходу, відчуття того, що час біжить повз нього, невпинний, безжальний, – а втішало його тільки переконання, що втрачати йому нічого, бо всі зусилля і досягнення були нічого не вартими.
Він відчув, що йому боляче й ніяково, емоція сама собою вилилась у слова:
– Яке одруження, на Бога!
Він різко і злісно пожбурив м’яча через кімнату, де той ледве не зачепив лампу, відбився від стіни, підстрибнув декілька разів і заспокоївся на підлозі.
Сонячне сяйво, місячне сяйво
Для своєї вечері Глорія замовила столик у ресторані «Каскад» готелю «Балтімор», і коли чоловіки зустрілися в холі, кілька хвилин по восьмій, «той Блокмен» одразу став мішенню для шести чоловічих очей. Він був рудуватим тридцятип’ятилітнім євреєм, який уже почав гладшати, його виразне обличчя вкривала гладка борода пісочного кольору, – вся його зовнішність, безсумнівно, була би доречною на якому завгодно діловому засіданні. Він поважно підійшов до молодших чоловіків, які курили гуртом, очікуючи господиню вечора, і представився з дещо показною самовпевненістю – і ніщо в його поведінці не змінилось у відповідь на прохолодну іронічність, з якою його зустріли.
– Ви, часом, не родич Адама Джея Петча? – запитав він у Ентоні, випускаючи два тонкі струмені диму з ніздрів.
Ентоні стримано усміхнувся.
– Він гідний чоловік, – глибокодумно ствердив Блокмен. – Прекрасний взірець американця.
– Так, – погодився Ентоні, – безперечно.
«Ненавиджу цих новоспечених аристократів, – холодно подумав він. – Як не намагається, не виходить у нього! Його б назад у пічку, може, доварився б».
Блокмен скосив очі на годинник.
– Саме час дівчатам з’явитися…
Ентоні затамував подих, зараз щось скаже…
– …але зрештою, – усміхаючись іще більше, додав той, – ви знаєте, які ці жінки.
Троє молодиків кивнули. Блокмен мимохідь почав озиратись довкола, його очі оцінююче зупинилися на стелі, потім опустилися вниз. Його манера була чимось середнім між виглядом фермера із Середнього Заходу, який оцінює свій урожай зерна, і актора, якому кортить знати, чи вся увага публіки належить йому – типова поведінка на публіці будь-якого добропорядного американця. Він закінчив своє дослідження і швидко повернувся до мовчазного тріо з наміром вразити їх у саме серце й душу.
– Ви ж студенти?… Гарвард, здається… я нещодавно дивився, як хлопці з Прінстона обіграли ваших у хокей.
Бідолаха. Знову промах. Вони вже три роки як закінчили університет і ходили тільки на великі матчі. Встановити, чи після неуспіху цієї вилазки містер Блокмен
