style="font-size:15px;"> ДІК (міряючи Ентоні нетерплячим поглядом свого світлого ока). І що ти сказав? Скажи мені, я це запишу. Викинув сьогодні тисячу слів із першої частини.
МОРІ. Благородний естет. І я залив алкоголь у свій шлунок.
ДІК. Навіть у цьому не сумніваюсь. Закладаюся, що ви двоє тут уже годину сидите й розмовляєте про лікери.
ЕНТОНІ. Ми ніколи не напиваємося, мій безбородий хлопче.
МОРІ. Й ніколи не повертаємося додому з дамами, яких зустрічаємо напідпитку.
ЕНТОНІ. Й усі наші вечірки вирізняються певною зарозумілістю.
ДІК. Особливо нерозумні ті особи, котрі вихваляються, як вони «заливаються». Проблема в тому, що ви обоє – ніби з вісімнадцятого століття. Стара школа англійських сквайрів. П’єте помаленьку, поки під стіл не впадете. Але вам ніколи не буває весело. Е, ні, так не годиться.
ЕНТОНІ. Здається, це з шостого розділу.
ДІК. Ідете до театру?
МОРІ. Так. Ми намагаємось провести вечір у глибоких роздумах над життєвими проблемами. Річ називається лаконічно – «Жінка». Допускаю, що «вона того варта».
ЕНТОНІ. Боже! То це воно? Ходімо знову на «Жартівників».
МОРІ. Мені вже набридло. Я їх бачив тричі. (До Діка.) Першого разу ми вийшли після першого акту і знайшли пречудовий бар. А коли повернулися, то зайшли не до того театру.
ЕНТОНІ. У нас був тривалий диспут із наляканою молодою парою – ми гадали, що вони зайняли наші місця.
ДІК (ніби розмовляючи сам із собою). Гадаю, що коли закінчу ще один роман і п’єсу та, можливо, книгу коротких оповідань, я напишу музичну комедію.
МОРІ. Я знаю: з інтелектуальним текстом, що його ніхто не слухатиме. А всі критики будуть бурчати і стогнати про «Старий добрий фартушок». А я сяятиму, як безглузда постать у безглуздому світі.
ДІК (помпезно). Мистецтво не безглузде.
МОРІ. Безглузде само по собі. Але не є таким, коли намагається зробити життя менш безглуздим.
ЕНТОНІ. Іншими словами, Діку, ти виступаєш перед залом, повним привидів.
МОРІ. Але нехай це буде красива вистава.
ЕНТОНІ (до Морі). І навпаки, якщо ти знаєш, що цей світ – безглуздий, навіщо писати? Будь-яка спроба надати йому змісту – беззмістовна.
ДІК. Гаразд, але навіть враховуючи все це, варто залишатися пристойним прагматиком і підтримувати в бідолашному людстві інстинкт до життя. Чи ви хочете, щоб усі вірили у вашу софістичну нісенітницю?
ЕНТОНІ. Мабуть, так.
МОРІ: Ні, сер! Я гадаю, що всі в Америці, за винятком хіба якоїсь обраної тисячі, повинні прийняти жорстку систему моралі – римський католицизм, наприклад. Я не скаржусь на загальноприйняті норми. Я скаржусь скорше на посередніх єретиків, що вхопилися за досягнення софістики і прибрали позу моральної свободи, до чого їхній розум абсолютно не надається.
Тут з’являється суп, і те, що хотів сказати Морі, навіки зникло в небутті.
Ніч
