Нема шансів переконати намісника погодитися на наші умови.
– Але наше представництво – офіційне! Не забувайте! – Снігур навіть тупнув ногою. – Маєте розуміти: кожні переговори тягнуть час.
– Це схоже на перетягування канату.
– Нехай собі! Тягнути час – означає вигравати його!
– Під цим я теж підпишуся, – вставив Арсенич. – Ти ж знаєш, Кошовий, я чоловік військовий, мені б краще наступати. Тут інше трохи, погоджуюсь. В атаку теж треба йти з головою.
– Словом, – підсумував Снігур, – все йде до того, що ляхи використали вбивство Яблонського як козир. Тепер вони мають підставу вийти з будь-яких переговорних процесів. Для них уже не існує аргументів, вони затялися. Проте, – тут витримав коротку й вагому паузу, – є примарний, але шанс довести цісарському наміснику польську провокацію. Чи бодай непричетність української сторони, зокрема – легіонерів, до капітанової смерті. Сьогодні двадцять восьме жовтня, пане Кошовий. Маємо добу, максимум – дві. Переговорний процес треба тримати стільки, скільки можна.
– Для чого? Кожна сторона вперлася у своє.
– Так. Тільки ж нам варто виграти ще кілька днів, бо шукаємо підтримки. Ви ж знаєте, ведуться перемовини з Києвом, Парижем, Берліном. Поки намагаємося працювати на політичному полі, з останніх сил, але намагаємося.
У своєму закутку делікатно кахикнув Шацький.
– Дуже перепрошую шановне паньство.
– Що? – вирвалося в Клима.
– Зле розумію різні, поза сумнівом – важливі деталі вашої мудрої розмови. Та прошу сказати: якщо не вдасться виграти час, може статися війна? Тепер – між українцями й поляками? Тут, у Львові?
– Не прибідняйтеся, Шацький, все правильно зрозуміли, – сказав Кошовий. – На жаль, маєте рацію.
– Але ж я почув: того пана капітана могли вбити з якихось інших міркувань, аніж політичні?
– Хіба це вже має значення?
– Тобто?
– Хто б не вбив Яблонського, яким би не виявився мотив, своїми діями убивця прислужився полякам. Навмисне чи мимоволі. Якщо невільно… – Клим зітхнув, обвів поглядом усіх присутніх, – так, якщо невільно, тоді тим більш прикро. Адже війни можуть починатися ось із таких прикрих випадків.
– Згоден, – мовив Арсенич.
– Ви вмієте пояснювати складні речі просто, визнаю ваш талант, – кивнув Снігур.
Шацький промовчав, лиш за звичкою похитав головою й поцмокав губами.
Розділ третій
Не геройська смерть
– Дуже прошу, тут уже нема жодних комісарів, і то давно.
– Для мене ви завжди будете паном комісаром.
– Ой, скажіть ще – таким ви мене згадаєте перед смертю.
– Чом би й ні!
– Не каркайте, пане Кошовий. Не наближайте смертний час, туди встигнете.
– А ви не прибіднюйтесь, пане Віхуро. Не так уже й давно.
