Кохання останнього магната. Френсіс Скотт Фіцджеральд

      Вайлі Вайта у будь-якій країні, само собою, віднесли б до другорядних інтелектуалів. Хлопець він був вихований і велемовний, водночас простецький і метикуватий, напівочманілий і напівзатурканий. Його заздрість до Стара проявлялася лише в мимовільних спалахах і перемежовувалася зі щирим захопленням і навіть відданістю.

      – До початку зйомок за цим сценарієм, рахуючи від суботи, залишається два тижні, – оголосив Стар. – Гадаю, що перероблений сценарій став тепер набагато кращим.

      Рієнмунд і обидва сценаристи переглянулися, вітаючи один одного.

      – За винятком одного, – продовжував Стар задумливо, – я не розумію, навіщо це взагалі знімати, то й вирішив відсунути його на безрік.

      На якусь мить запала ошелешена тиша, а після почулося глухе ремствування та невдоволені запитання.

      – Вашої провини тут нема, – зазначив Стар. – Мені здалося, що там щось є, а насправді його немає. От і все. – Він запнувся, співчутливо дивлячись на Рієнмунда. – І це дуже погано, бо п’єса була добра. За право екранізації ми віддали п’ятдесят тисяч.

      – Що там не так, Монро? – запитав Брока без підхідців.

      – Здається, що гра не варта свічок, – підсумував Стар.