рук одразу вхопили його за мокрий одяг і ще безліч тягнуться до нього з тією ж метою.
– Цей антихрист зруйнував мені млина! – заволав з води Цибульський, – це демон в людській подобі!..
Всі міщани, хто не тримав Казимира, злякано перехрестились.
– Спалімо його, – стишено сказав хтось.
– Так, спалімо демона! – підхопив інший вже голосніше.
– Тільки вогонь може знищити нечисту силу! – закричали з іншого боку.
Попри переконання міщан, що лиш полум’ям слід боротися з нечистю, на Казимира градом посипались штурхани, ляпаси і копняки, то ж йому лишалося тільки закриватися наскільки було можливо і терпіти це приниження.
Від берега його потягли в центр містечка. Міська площа була криво забрукованою, мала форму нерівного квадрата і знаходилась поміж міським костелом і ратушею. Тут до натовпу одразу приєдналися ще з десяток роззяв, які одразу ж перейнялися священною місією покарання демона-Казимира. Здавалось, в цьому містечку ніколи не було правосуддя, а всі схожі справи вирішувались збіговиськом міщан у такий спосіб.
Казимир вже подумки намагався пригадати яку-небудь молитву, бо становище його видавалось зовсім пропащим і все, що лишалося – це подбати сяк-так про душу й гідно померти. Міщани, надійно зв’язавши йому руки й ноги, завзято обговорювали де найкраще розвести багаття, звідкіля притягти добрячого хмизу і в кого в дворі є підходящий стовп, щоб прив’язати до нього відступника.
Врешті, приготування розпочалися. Лежачи на бруківці, Казимир спостерігав, як при світлі смолоскипів, в землю вкопали свіжо зрубаний та поспіхом обтесаний сосновий стовбур, а під ним почали складати хвойні сухі гілляки.
– Очистіть стовп від смоли! – гукнув він своїм екзекуторам, – не люблю, як руки прилипають.
– Хочеш здаватися героєм, падлюко?
Над ним раптом нависло оскаженіле обличчя Цибульського, і Казимир навіть відчув смердячий сопух з його рота.
– Побачимо, як ти благатимеш про милість, коли відчуєш шкварчання власного сала, – єхидного додав той.
– Поглянь, який я худий, – промовив той у відповідь, намагаючись стримати тремтіння в голосі, – яке там сало? Буде суцільна шинка…
Цибульський задоволено реготнув.
– Маєш рацію! Буде шинка!..
– Послухай, Ігнацію, – раптом звернувся до нього Казимир, намагаючись упіймати його погляд, – я найманець, але я воїн… Був у десятках битв, переможних битв. Зроби мені ласку – убий, коли буду біля стовпа. Не дай мені зганьбити себе криком. Адже витримати таке неможливо…
– А-а-а-а… – задоволено протягнув Цибульський, – от ти і попросився. Гаразд, я подумаю, але обіцяти не можу. Надто вже хочеться побачити, як ти викручуєшся біля того стовпа, ніби вуж. Ге-ге-ге!..
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте
