губи. В руці Казимира виявилась жменя дрібних блискучих камінців.
Власник млина завмер, і жадібні комарі, скориставшись цим, рясно обсіли його писок. Тепер Цибульський вже їх не помічав.
– Справжні? – видавив він з себе.
– Справжнісінькі, – кивнув Казимир і простягнув йому один.
Той довго розглядав коштовність, підносив до очей, носа і навіть вух, а потім неохоче повернув Казимиру.
– Я лише раз в житті бачив перли, – зізнався Ігнацій, – звідки мені знати, що ти мене не дуриш?
Казимир затис кулак.
– Гаразд, тоді забудемо про це, – холодно мовив він.
– Ні, стривай.
Цибульський кілька разів ляснув себе по обличчі, лишивши там кілька кривавих комариних плям. Казимир, якого ця летюча напасть чомусь минала, співчутливо подивився на співрозмовника.
– То кажеш з піску?… – перепитав Ігнацій.
– Зі звичайного піску, – підтвердив той.
– І ці, що в тебе в руці, також?
– Також. Я б нічого не казав, якби одного разу мені вже не вдалося.
Цибульський трохи помовчав, мовби збираючись з думками.
– Отже ти вмієш перетворити річковий пісок на перли? – повторив він швидше для того, щоб переконати в цьому себе.
– Вмію.
– І що потрібно для цього?
Казимир зітхнув з полегшенням. Нарешті їхня розмова ставала діловою.
– Найпереше – замовити деяке алхімічне начиння з Лемберга, – відповів той.
В цей час неподалік від них голосно закумкала жаба, тому Ігнацій добре не розчув.
– Яке-яке? – злякано перепитав власник млина й нервово перехрестився, – демонічне начиння?
– Алхімічне, – виправив його Казимир, – а щоб ти не мав зайвого страху, ми його освятимо.
– Що ще? – мовив Ігнацій.
– Потрібно багато алхімічних речовин. Їх слід також замовити в Лемберзі.
– Гаразд, – кивнув Цибульський, подумки намагаючись бодай уявити, у скільки обійдеться йому ця вся чортівня.
– Мені знадобиться також діжка пороху і діжка піску, – продовжив Казимир.
– Гм, пісок – це просто. А порох… Ну, нічого, дістану. Це все?
– І п’ять дукатів мені за роботу, – незворушно сказав алхімік.
– П’ять дукатів? – аж підскочив Цибульський.
– І ще п’ять, коли отримаєш свої перли, – додав Казимир.
– Але це нечувано!
– Коли станеш багатим, як Крез, ці десять дукатів здаватимуться тобі дрібницею. Крім того, я піду геть з цих країв і нікому не розповім, як ти став заможнішим за Сененського, – спокійно сказав алхімік.
Цибульський втягнув голову в плечі і важко дихав, роздуваючи щоки.
– Ну що ж, – врешті видавив з себе власник млина, – хай буде по-твоєму. Тільки ж гляди, якщо дуриш мене…
Він
