її ім’я і зникнути.
Зникнути… Думка, що народилася в пориві любовного захмеління, враз витверезила Антона. Виїхати геть зі Львова. Хоч на деякий час. А потім… Потім напише листа. Все, все напише їй. Скаже, що вона перша людина, яка з такою увагою вислухала його плутані думки. Напише, що він готовий приїхати, прилетіти, якщо… Так, так! А тепер геть зі Львова. На всі чотири вітри!
Юля чекала. Вдома стало тісно й нудно. Все навколо сердило: могильна тиша в будинку, скрип батькової ручки, клаповуха кімнатна собачка і навіть служниця, яка завжди проходила через кімнати навшпиньках.
Вечорами вибігала в садок і вірила, що він прийде. Хотіла в нього багато-багато дечого розпитати, бо все стало новим, неясним. Шелестів бузок, пахнув жасмин, біліла проти місяця незаймана лавочка… Щоранку ворожила на пальцях: буде – не буде, щовечора лічила зірки, як її колись навчила служниця. І завжди ворожіння провіщало: «Прийде».
Але Антін не приходив.
Гомоніло місто, дзвеніли трамваї, кричали фабричні гудки. Потім усе стихало, сяяло небо зорями, цілував теплий вітер гарячі щоки.
Через вікно кликав батько:
– Юлечко, ти тут?
– Іду, татку.
Одного дня після обіду до Юлі в кімнату тихенько зайшла служниця.
– До вас прийшли. Чекають надворі.
Схопилася з-за столика, випустила книжку й хвилину стояла нерішуче. Поправляла волосся, розгублено розгладжувала прим’яте плаття, хотіла про щось спитати в Марини. Потім кинулась до дверей. На мить зупинилася, щоб набрати в легені повітря, і тоді обережно натиснула на клямку. Відчинила, ступила крок, другий, потім подалася назад і розчаровано всміхнулася на Владекове привітання самим кутиком уст.
…Протягом тижня Владек не заходив до Антона після злощасного гостювання у професора. Не міг примиритися з тим, що мимоволі зіграв комічну роль у неприємній для нього п’єсі. І до всього той вигук навздогін їм: «Бажаю приємно провести вечір!» Замість іронії, вияву цілковитої байдужості, вийшло щось схоже на зойк переможеного. Владек не звик бувати в такому становищі, і тепер день у день його самолюбство шкребли почуття образи, приниження гідності і перші, ще не усвідомлені прояви ревнощів.
Через кілька днів затаєних мук Владек вирішив показатися на очі Антонові, вивідати його почуття й поглузувати з нього та з примхливої гімназистки. Чей же не закохався філософ по вуха?
На превеликий свій подив, Владек не застав Антона дома. Маційова не могла нічого до пуття сказати.
– Узяв, прошу пана, свою валізку і вийшов, нічого не сказавши. Був такий стурбований. Не знаю, що могло з ним трапитися.
Для Владека була зовсім несподіваною причина такого раптового зникнення Антона зі Львова. Поїхав, очевидно, шукати роботи, але чому не зайшов, не сказав?
Владек переглянув купи Антонових книг, конспектів з надією знайти бодай якусь записочку, але нічого не знайшов. Глянув на схилену
