Вони, своєю чергою, поділяються на два типи. Одна людина вбиває, щоб вкрасти або успадкувати те, чим володіє інша, або запобігти тій чи іншій дії. Сюди ж віднесемо вбивство шантажиста або політичного опонента, а також усунення з шляху пасивної перешкоди – дружини чи чоловіка, котрі стоять на заваді. Мені здається, це досить ґрунтовно розроблена класифікація, вона охоплює всі випадки, якщо нею правильно користуватися. Боюся, однак, що вона видалася вам дуже нудною. Сподіваюся, що не дуже втомив вас.
– Аж ніяк, – заперечив патер Браун. – Даруйте, якщо слухав дещо неуважно. Справа в тому, що я думав про чоловіка, що його знав колись. Він був убивцею, але не можу визначити його місце в вашому музеї. Він не був ні божевільним, ні мономаном. Він не відчував ненависті до людини, котру вбив, і, ледь знаючи жертву, не мав причин для помсти. Убитий не мав нічого, що міг би забажати вбивця. Він вбивці не заважав і зашкодити не міг; не міг навіть хоч якось вплинути на нього. У справу не була замішана жінка. Як і політика. Чоловік убив свого ближнього, котрого фактично не знав, і вбив з досить дивної причини. Можливо, це єдиний випадок у світі.
І священик невимушено розповів цю історію.
Нехай вона починається на цілком респектабельному тлі – за сніданком, в будинку гідної, хоча і заможної родини Бенксів, у той момент, коли звичайне обговорення газети перервали чутки про таємничу подію в їхній окрузі. Таких людей іноді звинувачують у тому, що вони брешуть про своїх ближніх. Однак саме про самих ближніх вони не знають нічого.
Сільські жителі розповідають про своїх сусідів як правдиві, так і вигадані історії. Але цікаві мешканці сучасного передмістя вірять усьому, що пишуть у пресі про аморальність Папи Римського або про страждання вождя з якихось тихоокеанських островів, і, схвильовані цими повідомленнями, навіть не уявляють, що відбувається в сусідній оселі. Однак у цьому випадку два різновиди пліток збіглися, і від цього збігу аж дух перехоплювало. Річ у тім, що їхнє передмістя згадали в їхньому улюбленому часописі, і це наче підтвердило їхнє власне існування. Можна було подумати, ніби до цього вони були невидимі та невловимі і тільки тепер стали такими ж справжніми, як багатостраждальний тубільний володар.
У газеті повідомлялося, що колись знаменитий злочинець, відомий під прізвиськом Майкл Сновида, а також під безліччю інших імен, які йому не належать, нещодавно відбув тривалий термін ув’язнення за численні крадіжки зі зламом. Повідомлялося також, що він, далебі, оселився в передмісті, про яке ведеться мова і яке ми для зручності назвемо Чішемом. У часописі були також перелічені найвідоміші та найзухваліші подвиги і втечі. Варто сказати, що для газет, адресованих таким читачам, характерна непохитна впевненість у тому, що читачі ці достоту позбавлені пам’яті. Селянин століттями пам’ятає про Робін Гуда чи Роба Роя. Але клерк навряд чи згадає ім’я злочинця, про котрого сперечався в трамваї чи метро два роки тому.
Однак грабіжник, прозваний Сновидою, справді чимось нагадував
