інший шматок?
На такій висоті всі предмети здавалися крихітними порошинками або волосками, але проникливий старий слідчий був задоволений таким поясненням.
– Маєте рацію, сер, – сказав він священику. – Одне очко на вашу користь.
Тільки-но він устиг вимовити ці слова, як екстрений потяг, що складався з єдиного вагона, здолав закрут ліворуч від них, зупинився і звідти висипав цілий загін правоохоронців, серед котрих виднілася відразлива пика Маґнуса, лакея-втікача.
– Отакої! Його вже заарештували! – скрикнув Ґілдер і кинувся вперед із несподіваною жвавістю.
– А гроші при ньому були? – гукнув він першому ж поліціянту.
Той глянув йому в обличчя дещо дивним поглядом і відповів:
– Ні, – але помовчавши додав: – Принаймні тут їх немає.
– Хто з вас інспектор, скажіть на милість? – поцікавився тим часом Маґнус.
Тільки-но він озвався, як усі второпали, чому його голос зупинив потяг. Зовні це був похмурий чоловік, з прилизаним чорним волоссям, безбарвним обличчям, розкосими, як у жителів Сходу, очима і тонкогубим ротом. Його походження і справжнє ім’я навряд чи були відомі з часів, як сер Аарон «врятував» його від роботи офіціанта в лондонському ресторані, а також (як стверджував дехто) і від інших, гірших проблем. Але голос у нього був настільки ж вражаючий, наскільки безпристрасним обличчя. Чи то через ретельність, з якою він вимовляв слова чужої мови, чи то з люб’язності до господаря (котрий був трохи глухий) мова Маґнуса вирізнялася різкістю і пронизливістю, і коли він забалакав, оточуючі мало не підскочили на місці.
– Я так і знав, що це трапиться, – сказав він привселюдно, зухвало та незворушно. – Мій покійний господар зловтішався, що я ношу чорний одяг, але я завжди казав, що зате мені не треба буде одягати траур, коли настане час йти на його похорон.
Він зробив швидкий, виразний рух руками в чорних рукавичках.
– Сержанте, – сказав зі злістю інспектор Ґілдер, втупившись у чорні рукавички. – Чому цей негідник досі без наручників? Адже відразу видно, що перед нами небезпечний злочинець.
– Даруйте, сер, – сказав сержант, на обличчі якого застигло здивування. – Я не впевнений, що ми маємо на це право.
– Що ви маєте на увазі? – різко уточнив інспектор. – Хіба ви його не заарештували?
Тонкогубий рот торкнула ледь помітна презирлива посмішка, і тут, немов вторячи цьому глузуванню, пролунав свисток відповідного потяга.
– Ми заарештували його, – сказав сержант серйозно, – в ту саму мить, коли він виходив із поліційної дільниці в Гайґейті, передавши всі гроші свого господаря в руки інспектора Робінсона.
Ґілдер зиркнув на лакея з глибоким подивом.
– І заради чого ви все це зробили? – поцікавився він у Маґнуса.
– Ну, звісно ж, щоб гроші не потрапили в руки злочинця, а були цілими та неторканими, – відказав той із незворушним спокоєм.
– Без
