тієї державної зради. Але дуже відомий юрист, котрий знав, що в цих паперах містяться якісь докази проти нього, здогадався слідувати за суддею, котрий мав намір його викрити. Він також був у фраку, тільки у нього в кишені вже лежав револьвер. Ось і вся сумна історія: ніхто навіть не запідозрив би істини, якби не було розбите дзеркало.
Якусь мить він задумливо вдивлявся в далечінь, а потім зробив висновок:
– Дивна це штука – дзеркало: рама, як у звичайної картини, а тим часом у ній можна побачити сотні інших різноманітних картин, причому дуже живих і таких, що миттєво зникають навіки. Саме так, було щось дивне в цьому дзеркалі, що висіло наприкінці коридора з сірими стінами, під зеленою пальмою. Можна сказати, це було чарівне свічадо, адже у нього – зовсім особлива доля, бо відображення, які в ньому з’являлися, пережили їх і витали десь у повітрі серед сутінків, які заповнювали будинок, немов примари, або, принаймні, залишилися, ніби якась така собі абстрактна схема, немов основа для доказів. Врешті-решт, ми могли б, ніби позірно вдаючись до заклинань, викликати з небуття те, що побачив сер Артур Трейверз. До речі, в словах, які ви сказали про нього, була й певна частка істини.
– Приємно це чути, – відгукнувся Беґшоу дещо похмуро, але доброзичливо. – Що саме я сказав?
– Ви сказали, – пояснив священик, – що у сера Артура, ймовірно, є вагомі причини спробувати відправити Орма на шибеницю.
Через тиждень священик знову зустрівся з нишпоркою і дізнався, що відповідна установа вже почала нове дізнання, але воно було перервано сенсаційною подією.
– Сер Артур Трейверз… – почав патер Браун.
– Сер Артур Трейверз мертвий, – коротко сказав Беґшоу.
– Он як! – виголосив священик тремтячим голосом. – Отже, він…
– Авжеж, – підтвердив Беґшоу, – він знову вистрелив у того ж чоловіка, тільки вже не відбитого в дзеркалі.
Три знаряддя смерті
За характером своєї діяльності та за переконаннями патер Браун краще за інших знав, що будь-яку людину найбільше вшановують, коли та вже мертва. Але навіть він був вражений, коли на світанку його підняли з ліжка і повідомили, що сера Аарона Армстронґа вбили. Було щось безглузде і ганебне в злочині, скоєному проти такої чарівної та славетної особи. Адже сер Аарон був чарівний до смішного, а слава його стала майже легендарною. Новина справила таке враження, ніби раптом Сонячний Джим повісився, або пан Піквік помер у Генвеллі.[2] Хоча й сер Аарон був філантропом, отже, стикався з темними сторонами суспільства, він пишався тим, що контактує з ними в дусі найщирішого добра, яке тільки можливе. Його промови на політичні та суспільні теми були каскадом жартів і гомеричного реготу. Його здоров’я було квітучим, його моральність ґрунтувалася на невичерпному оптимізмі. Згадуючи проблему пияцтва (це була улюблена його тема), він виявляв нев’янучу і навіть дещо одноманітну веселість, настільки часто притаманну людині, котра навіть не торгається
