бачитись, спілкуватись.
Ну що ж. Це не зруйнує мене та мою віру. Це випробування – я пройду. Я повинна.
– Доброго дня містере Вільямс! -промовляю я до дідуся якому напевно сто років. Він незенький на зріст, сивий та трішки противний. У нього занадто впертий характер. Як за звичай він нехоче їсти те, що принесли з столової.
– Доброго …якщо так можна сказати. Ела…?
– Я вас слухаю! -промовляю я, при цьому направляюсь поставити троянду до вази. Я часто приношу квіти. Не знаю чому, але мені здається, що одна маленька квіточка може подарувати настрій на весь день. Сьогодні в мене чотири білих троянд. Всім по одній.
– Як може бути добрим ранок, коли мене змушують їсти цю бурду!?! -він сердито, сидячи на ліжку махає своєю палицею. Я посміхаюсь.
– Давайте глянемо, що тут у Вас?! -я підходжу до підносу: молочна каша (манка),стакан апельсинового соку та стакан з таблетками.-Все виглядає смачно!
– Смачно???Це отрава для мишей, а не їда для справжнього чоловіка в розквіті сил! -після цих слів я про себе посміхаюсь.
– А чого б ви хотіли?? -потехеньку беру піднос та несу на ліжко до старого, незадоволеного -мужчини в розквіті сил (невтримуюсь і знову посміхаюсь про себе).
– Смажаних яєць! -твердо промовляє міс тер Вільямс.– бутерброд з ковбасою! -продовжує він.
– Добре. Я постараюсь щось вигадати на завтра але це буде наша таємниця. А зараз, ви повині поїсти те що є, тому що наша домовленість буде розірвана.
Не промовивши ні слова він бере ложку та починає їсти кашу… при цьому кривляючись та закатуючи очі до гори. Старі люди такі смішні. Як діти.
Я виходжу та йду до наступної кімнати. В ній проживає дві сестри близнючки Мая та Марта. Їм теж десь за сімдесят. Але вони дуже цікаві, незвичайні та веселі… Вони кожного ранку прокидаються о 5:00,чипуряться, фарбуються, гарно одягаються і Марта (це молодша систра),на питання навіщо вони це роблять відповідає одне і теж:,, -Якщо наші кохані прийдуть за нами, ми з систрою повині бути гарні!,,.Їхні чоловіки померли багато років тому, в різницю у декілька років.
Я проходжу до кімнати, та одразу направляюсь щоб викинути засохші троянди та поставити свіжі.
– Доброго ранку доня! -промовляє Марта.
– Як твої справи? -доповнює Мая.
– Все добре дякую. Ви як завжди, дуже гарні! – вічливо промовляю я. Але чомусь в цю хвилину завмираю, я чую голос Джека на коридорі. Не можу зрозуміти що він там бубонить. Він постійно чимось незадоволений… грубий. І взагалі, мені все одно на нього.
– …мила… -тихий, далекий голос. – мила!!!!! -я різко повертаю голову до бабусь.
– вибачте…?
– мила, ти застигла, щось трапилось?
– та ні, вибачте.
– Так ось Джек, ти можеш не хвилюватись… – до нас в кімнату заходить
