Все як в тумані.
– Дихай Ело… дихай… все добре! -з далека чується голос. Я розплющую очі, я стою обличям до зачинених дверей. По заді мене стоїть сама стара жіна нашого пансіонату. Тримає мене за плечі своїми білими, вимореними від роботи рученятами. Митхо Гала. Їй 103 роки, через два з половиною місяці 104 роки. Вона сива, дуже зморщена, низенького зросту, сіроока. Як на мене, вона наймудріша жінка з усіх мені знайомих. Я завжди і всим з нею ділюсь. Вона більше знає навіть чим мої батьки.
Тому звісно, що саме трапилось, я їй одразу ж розповіла. Про Джека, про поцілунок та про почуття в мені, в середині, про той вогник, який здавлює мої груди та не дає шансу мені на нормальне існування. Шансу дихати на повні легені.
Вона спокійно мене вислухала не перебивши, не зупинивши, не задавши ні одного питання… а в кінці просто вбила мене на повал.
– Пахне справжнім коханням!!!
На іншій стороні містечка, Джек, теж не знаходив собі місця. Він не знав, не міг второпати, чим саме його зацепила ця дявчина. Але обставини такі, що його притягувало до неї. Всі його роздуми та сни були лише про смугляву дівчину. ЇЇ очі недавали йому спокою. Вони різного кольору і тому, вони для нього, ніби неземні. Ніколи в житі він небачив такої вроди. Красива шкіра, кучеряве волося, пухлі хуби а очі, вони вдвічі більше не давали йому спокою.
Джек мітився по хатині своїх бабці та діда. Його батьки залишились з молодшим на рік братом Кевіном у містечку де вони проживали. Джек змушений був покинути те прокляте місце, покинути ту, що розбила серце та полишити того хто зрадив. При згадці всього того бруду, йому стало зле. Тому він вирішив поправити свій стан здоров'я. Швидко побіг до зали там у маленькій шухлядці був бар діда. Джек дістає чисту, прозору склянку та бутилку з віскі.
– Цікаво де він? -подумала про себе я.-Чому він мене поцілував? Можливо я і справді йому подобаюсь? -Я лежу на ліжку в своїй кімнаті, уже вечоріє, їсти я непішла, мати приготувала картоплю з мясом під сиром. Як на мене, то це дуже жирна вечеря перед сном. Але я нехотіла її образити, тому просто сказала, що я не голодна. Влила склянку холодного молока, взяла два печева, моє улюблене, розсипне з краплинками шоколаду, і піднялась до себе.
Від постійних думок я полинула у сон, мій розум як і тіло втомилось. Прокинувшись я не могла зрозуміти… в кімнаті прохолодно, темно. Приглянувшись я помітила що моє вікно відчинене. Штори розвіває вітер. Мене схопила тривога. Я швидко сіла, піджала ноги та обійняла їх. Мов хотіл захистити себе. Незкінченна темрява не давала зфокусувати мій погляд та розгледіти чи одна я у цій старшній кімнаті.
І тут я чую спокійний чоловічий голос…
– Ела…! – не дочекавшись продовження репліки незнайомця я кричу, кричу так, що напевно і в центрі міста мене почули. – Шшшшш… Ела, це Джек!!!Некричи! – я в шоці!
– Ти що, ненормальний, чого тобі, ти що через вікно заліз????? -здивовано запитую.
– Так, вибач… – за дверима
