у розкриті навстіж двері.Отак у дім, присвячений Венері,
Зненацька завітає поліцай:
Молодики, покинувши свій рай,
Півголі, з вікон, із дверей, з балконів
Плигають від служителя законів,
Рятуються, налякані украй.
Денис лагідно Жанну утішає,
Що від образи дикої ридає,
І каже їй: «Обранко сил святих,
Бог королів правицею твоєю,
Яка ніколи не впадала в гріх,
Прогнати хоче бриттів навісних
I врятувати Франції лілею.
Він може обернути, пресвятий,
У кедр ліванський очерет хисткий,
Моря він сушить, потряса долини
І світ новий підносить над руїни.
Де ступиш ти – там залунає грім,
I перемоги над чолом твоїм
Устане ангел огняний, крилатий,
I в славі вічній будеш ти сіяти.
Іди ж, смиренну долю цю покинь,
Стань між героїв, стань між героїнь!»
На мову цю гучну і патетичну,
Утішницьку та ще й теологічну
У Жанни рот розкрився мимохіть:
Ні слова не далось їй зрозуміть.
Та благодать, прийшовши на підмогу,
До розуміння світить їй дорогу, —
І спалахнули в серця глибині
Святих, високих поривів огні.
Вона уже – не наймичка віднині,
I їй до серця титул героїні.
Так міщанин і простий, і плохий,
Що скарб йому зоставив багатій,
Халупу заміняє на палати,
З покірливого робиться пихатий,
Вельможам гордим рівня він тепер
I зве його простолюд: монсеньєр.
Так гарна дівчина, яку природа
Створила для гаремів затишних
Чи для театрів пишно-голосних,
А рідна мати, скромна й тихохода,
Готова б повінчати із шевцем,
Коли з Амура ласки осяйної
Опиниться нараз під королем, —
Уже й ходою ходить не такою,
І згорда поглядає навкруги,
I голос повен владного спокою,
А думи – королівської ваги.
Лаштуючись до подвигу свойого,
Звичайно, з церкви почали дорогу
Денис і Жанна. Там при вівтарі
(Усяке б здивувалося з такого!)
Упав з небес, ясніший від зорі,
Вояцький найдорожчий обладунок.
Архангел то Михайло надіслав
З небесних арсеналів подарунок:
З шоломом там Дебориним сіяв7
Той цвях, що смерть Сізарі вготував;
Там камінь був, що із пращі Давида
Попав у Голіафа-лиховида,
Та щелепа, которою Самсон,
Як мила продала його в полон,
Лупив без жалю юнака і діда;
Там меч Юдіти полум’ям горів,
Який вона в коханця устромила —
I вельми Господеві догодила,
Його священний втілюючи гнів.
З такої ласки Божої щаслива,
Те все добро бере одважна Діва —
Шолома, списа, панцира, меча,
Перев’язь, рукавиці до плеча,
І кістку, й цвяха, й камінця хапає, —
А серце славу вже передчуває.
Та
