Орлеанська діва. Вольтер

      Був саме час йому туди з’явитись,

      Щоб Жанні в небезпеці прислужитись

      І зберегти дівоцтва пишний крин:

      Лиха ніколи не дрімає сила,

      І тільки б трошки запізнився він, —

      Вся Франція в неволі б заніміла.

      Гладкий чернець, на ймення Грібурдон,[38]

      Що кинув із Шандосом Альбіон,

      В тій корчмі Жанни назорив поставу —

      І покохав, як батьківщини славу.

      Натуру мавши підлу та лукаву,

      Ладний і чорту слатися до ніг,

      Шахрай, обмовник, сповідач і шпиг,

      Він знав чаклунське таємниче діло⁴,[39]

      Що перейшло із глибини віків

      Від магів та єврейських мудреців

      I в нашу землю, Господеві милу…

      Тепер його забули серед нас.

      О дні тяжкі! О звиродніння час!

      Він вичитав із книг кабалістичних,

      Що Жанна – сил посланниця одвічних,

      Що носить під спідничкою вона

      Кінець війни, для всіх іще незримий,

      I заприсяг, у злі досягши дна,

      Христом і чортом та всіма святими

      Її оплутать чарами земними,

      Дівочості палладій звоювать⁵,

      В молитвах і блюзнірстві невситимий:

      «Британію і церкву врятувать

      Повинен я, склонившись перед ними;

      Обом же їм ретельно послужу —

      Ну, та й собі самому догоджу».

      Під той же час, мужлай над мужлаями,

      Погонич мулів загадав те саме, —

      І, правду мовивши про молодця,

      Він був нічим не гірший за ченця,

      І день, і ніч приносити готовий

      Дарунки грубі дикої любові,

      А рівність їхніх станів життьових

      Могла б невинну спокусить на гріх.

      На щастя, досі стид і чеснотливість

      Перемагали невідступну хтивість,

      Та добре бачив Господа слуга,

      До чого може призвести жага,

      І, стрівши раз суперника свойого,

      Таку промову він сказав до нього:

      «Вартніші ви, мій рицарю, єсте

      За мули всі, яких ви глядите,

      І гідні недоторканої діви;

      Вона чарує серце і мені,

      Обидва ми коханці запальні,

      І вірністю рівняєтесь мені ви.

      Тож краще ласий шмат ми поділім,

      Аніж змагатись без ладу над ним, —

      Тоді б обидва щастя ми втеряли…

      На неї я накличу сон міцний,

      Щоб спалося, не прокидалось їй,

      А ми б над нею по черзі не спали».

      По слові тім він книгу ухопив

      І викликав того споміж чортів,

      Що звавсь Морфеєм за старих часів.

      Цей дух тепер у Франції витає:

      Як зранку велемовний адвокат

      З Кюяса сипле блискавки цитат,

      Він із панами суддями дрімає;

      Удень він тихий навіває сон

      Нещасним, що новітній Массільйон

      Їм каже казань на гугнивий тон,

      І ввечері одверто позіхає,

      Трагедії

Скачать книгу