Орлеанська діва. Вольтер

      Святий Денис так справу влаштував,

      Що Карл Агнесі й слова не сказав:

      Навіщо зайві для страждань причини?

      Навіщо тратить дорогі хвилини?

      Агнеса спала пресолодким сном.

      Не знаючи, що діється кругом,

      Їй снилося те ніжне раювання,

      Якому вже прийшла пора остання:

      Коханець обіймав її палкий,

      Вона йому жагуче віддавалась…

      Шкода й казать! Забрав його святий,

      І тільки милі спогади лишались.

      Так лікар, щоб хворобу відігнать,

      Забороняє те і се вживать

      І від смачних наїдків ненажері,

      Йому ж на добре, зачиняє двері.

      Коли Денис монарха одірвав

      Од грішних, хоч і любих нам забав, —

      З’явився він до Божої ягниці,

      Що силу мала більшу від левиці,

      Вернув до себе знову взір святий,

      Побожну мову, зачіску нехитру,

      I патерицю, й перстень золотий, —

      І мовив так, свою надівши митру:

      «Служи тепер отчизні й королю

      I знай, дитя, що я тебе люблю.

      Пильнуй лише, щоб з лавром гордовитим

      Цвіли й невиннощі рожевим цвітом.

      Під Орлеан ти поведеш бійців.

      Коли Тальбот, вождь наших ворогів,

      До президентші[49] йтиме на стрівання,

      Пойнятий диким полум’ям бажання, —

      Він упаде від мужніх рук твоїх.

      Скарай же грішного, сама на гріх

      Не надячись лукавий. Будь щаслива

      I відай: сильна ти, допоки діва».

      Скінчивши так високий заповіт,

      Полинув пастир у надземний світ.