що лише ти знаєшся на колекційних речах, – мовив Варґас. – Подай-но мені канцелярський ножик.
Алісія виконала його прохання, і поліціянт заходився своїм ножем колупати в замку, а канцелярський просунув у щілину між шухлядою і корпусом столу.
– Щось мені підказує, що ти вже не вперше робиш таке, – зауважила Алісія.
– У кожного має бути якесь хобі. Хтось ходить на футбол, а хтось відмикає замки без ключа…
Операція тривала трохи більше ніж дві хвилини. Пролунало металічне клацання, і канцелярський ніж упав до шухляди, коли замок піддався. Варґас витягнув лезо своєї навахи [30] із замкової щілини. На клинку не лишилося жодної подряпини чи пощербини.
– Гартована сталь? – запитала Алісія.
Варґас вправно склав ніж, сперши вістрям об підлогу, і сховав назад до внутрішньої кишені піджака.
– Колись мусиш мене навчити бавитися з цією штукенцією.
– Якщо добре поводитимешся, – відказав Варґас, висуваючи шухляду.
Алісія нетерпляче зазирнула всередину. Шухляда була порожньою.
– Тільки не кажи, що я даремно зламував письмовий стіл міністра.
Дівчина не відповіла. Вона опустилася навколішки поруч із Варґасом, помацала внутрішній бік шухляди, простукала кісточками пальців по дошках.
– Міцний дуб, – сказав поліціянт. – Тепер таких меблів уже не роблять…
Алісія збентежено насупила чоло.
– Тут ми нічого не знайдемо, – зауважив Варґас, підводячись. – Їдьмо краще до управління, подивимося на листи Сальґадо.
Алісія не звернула уваги на його слова. Вона далі обмацувала середину шухляди і її спід. Бокові стінки шухляди виступали на два пальці нижче її дна.
– Допоможи мені вийняти її, – попросила дівчина.
– Тобі мало виламати замок, тепер ти хочеш розібрати весь стіл, – пробурмотів Варґас.
Поліціянт жестом наказав їй відступити і витягнув шухляду повністю.
– Бачиш? Нічого.
Алісія перевернула шухляду. До споду двома шматками ізострічки, наліпленими навхрест, був прикріплений предмет, схожий на книжку. Дівчина акуратно відліпила ізострічку. Варґас торкнувся клейкої поверхні.
– Приклеєно недавно.
Алісія поклала книжку на стіл. Відтак знову сіла у фотель і присунулася до світла. Варґас присів навпочіпки обік неї і зацікавлено поглянув на дівчину.
Книжка мала сотні дві сторінок і була оправлена чорною шкірою. Ні на обкладинці, ні на корінці назви не було. Єдиною прикметною ознакою на палітурці була тиснена золотом гравюра у формі спіралі. Зображення створювало щось на кшталт зорової омани: читачеві, який тримав книгу в руках, здавалося, що він дивиться на закручені, як мушля равлика, гвинтові сходи, що спускаються углиб.
На перших трьох сторінках не було нічого, крім трьох начерків перовою ручкою, що зображали шахові фігури: туру, пішака й королеву. Своїми рисами фігури дещо скидалися на людей. Королева мала чорні очі й вертикальні, як у плазунів, зіниці.
Іспанський складаний ніж.
