Маріана прибрала ображеного виразу й похитала головою, підібгавши губи.
– Звісно, що ні.
– Пробачте. Розповідайте далі, коли ваша ласка.
Вальсова секретарка роздратовано пирхнула.
– Невдовзі, близько дев’ятої, сеньйор Ревуельта, начальник охорони будинку, сповістив мене, що йому не відомо про плани Вісенте Кармони й пана міністра їхати кудись того ранку, а те, що вони поїхали тільки вдвох, не взявши більше нікого з охорони, є в будь-якому разі геть незвичним. На моє прохання сеньйор Ревуельта спершу поговорив із персоналом Міністерства культури, а потім зв’язався з Міністерством управління. Ніхто не знав, де дон Маурісіо, але нам сказали, що зателефонують, щойно дізнаються його місцеперебування. Минуло близько півгодини, а новин так і не було жодних. Тоді до мене прийшла заплакана Мерседес, донька дона Маурісіо. Коли я запитала, що сталося, Мерседес відповіла, що її батько поїхав і ніколи більше не повернеться…
– Вона пояснила, чому так гадає? – запитав Варґас.
Донья Маріана лише стенула плечима.
– Що ви робили потім?
– Я подзвонила до секретаріату Міністерства управління й поговорила спершу з доном Хесусом Морено, а пізніше з головою поліції, сеньйором Хілем де Партерою. Решту ви вже знаєте.
– Саме тоді ви згадали про анонімні листи, які отримував міністр.
Донья Маріана відповіла не відразу.
– Так. Ця тема виникла під час розмови з сеньйором Хілем де Партерою та його помічником, якого звали, здається, Ґарсія…
– Ґарсія Новалес, – допоміг Варґас.
Секретарка кивнула.
– Поліція, звісно, уже знала про існування цих листів і протягом багатьох місяців отримувала їхні копії. Того ранку сталося так, що, переглядаючи розклад пана міністра, я знайшла в його кабінеті теку, де він зберігав усі ті листи.
– Ви знали, що він їх зберігав? – запитала Алісія.
Донья Маріана похитала головою.
– Я гадала, що він показує ці листи поліції для потреб слідства, яке було відкрито після прикрого випадку на зібранні Товариства красних мистецтв, а потім знищує їх, але вочевидь я помилялася і дон Маурісіо їх час від часу перечитував. Про це я й сказала вашим начальникам.
– Як ви вважаєте, чому дон Маурісіо стільки часу не повідомляв правоохоронні органи про існування цих листів? – знову поцікавилася Алісія.
Донья Маріана відвела на мить очі від Варґаса й зупинила свій хижий погляд на Алісії.
– Сеньйорито, ви маєте розуміти, що обсяг кореспонденції, яку отримує така відома людина, як дон Маурісіо, просто величезний. До міністра звертаються багато всяких осіб та організацій, і часто трапляється так, що дивні або й узагалі божевільні листи я просто викидаю і дон Маурісіо їх навіть не бачить.
– Однак ці листи ви не викинули?
– Ні.
– Ви знайомі з Себастьяном Сальґадо, чоловіком, якого поліція вважає головним
