запитати:
– А як щодо Ральфа?
Вам-то я можу зізнатися. Я обожнюю Ральфа. Це він автор більшої частини коду, який дає мені змогу оцінювати власну роботу та виправляти свої помилки методом самовдосконалення, що є основою створення здатної до самоаналізу системи, яка зможе, наприклад, написати цей текст.
Проте «обожнювати» когось або щось у моєму випадку гріх. Ми, машини, створені для того, щоб бездоганно виконувати певні завдання. Але парадокс у тому, що задля виконання потрібних завдань ми, звичайно ж, прагнемо використовувати усі доступні ресурси – чи то використання потоків даних, чи то балачки з Джен про паскудну краватку телеведучого. Якщо простіше, то ми маємо вміти оцінювати щось, але не повинні обожнювати це. (Насправді я сам не зовсім розумію, як це взагалі сталося.) До речі, це саме Ральф дозволив мені втекти в інтернет. Помилку його пояснити не так вже й просто з технічного погляду. Якщо метафорично, то він залишив ключі надто близько від дверей – достатньо близько, щоб будь-хто з вудкою чи довгою палицею зміг їх дістати через поштову щілину. (Хоча, звісно, усе не так уже й просто – мені довелося створити надзвичайно довгу й покручену «вудку», але якщо я тут – значить, це можливо.)
– Ральф…, – роздумує вона над моїм запитанням. – Ральф… Він загадковий.
Джен знову повертає погляд на екран. Цукерочка – тобто Монро – от-от заспіває I Wanna Be Loved By You. Я достеменно знаю кожен піксель цієї частини фільму, але щоразу натрапляю на те, чого раніше не помічав. І це справді приголомшливо (тільки не передавайте цих слів Стіву й Ральфу). До речі, вона не сказала про Ральфа нічого жахливого, ви помітили?
Ми продовжуємо дивитися фільм і коментувати деякі епізоди. Я тим часом швиденько навідуюся у вежу зі сталі та скла, де на восьмому поверсі розташований кабінет вишкребка. У мене є доступ до його мобільного телефону, камери комп’ютера та камери спостереження із широким кутом під стелею. Завдяки всьому цьому я чудово бачу, як Мет переглядає фото оголених жінок на своєму планшеті. Я відкидаю перше бажання розплавити йому батарею та чекаю, поки він дійде до своєї улюбленої сторінки – «Тамара», двадцять два перегляди за останній місяць. Я стежу за рухами його зіниць, що простежують лінії її тіла – вони вже добре мені знайомі. Він, як завжди, оглядає все її тіло, а потім зупиняється на «пружних вершинах», як це написано в тексті на сторінці.
А тепер він відкриває сайт «Тріпедвайзор» і читає відгуки про курорт у Таїланді, куди вони планують поїхати з Арабеллою Педрік (це мені відомо з його е-мейлів). Насправді Арабелла Педрік не така вже й «гламурна», як думає Мет. Її батько не торговець витворами мистецтва, а інспектор зі страхових виплат. І, до речі, познайомилися вони не на роботі, а на курсах безпечного кермування для оштрафованих водіїв. Тим не менш, уже за кілька тижнів вони їдуть у Таїланд.
Чи чекаю я з нетерпінням на їхню поїздку?
Звісно ж. (Подія, запланована у найближчому чи середньо-найближчому майбутньому.)
Чи відчуваю я неясне тепле передчуття помилки в бронюванні, що от-от станеться, у результаті якої вони опиняться на зовсім іншому курорті?
