міг би зацікавити Джен в інтелектуальному й культурному аспектах. (Програміст читає комікси, а один із бухгалтерів таємний футбольний хуліган, тут і говорити нічого).
Незважаючи на те, що Робін і Джен живуть у сусідніх будинках та іноді їздять на роботу в одному вагоні метро, виявилося, що звести їх разом до біса складно!
Я надіслав їм запрошення на приватний перегляд колекції витворів мистецтва, яку виставили на продаж у Сотбісі[12] (Пікассо, Сера, Моне), – він прийшов, а вона ні. Я надіслав їм квитки (місця поруч!) на виставу «Нічия земля» Гарольда Пінтера у Вест-Енді – вона прийшла, а він ні. Я забронював їм місця в першому ряду на зустріч із улюбленим (для них обох!) автором у місцевій книжковій крамниці – і жоден із них не прийшов.
У відчаї я надіслав від них одне одному запити в друзі у «Фейсбуці» – і вони обоє їх відхилили.
Тому я вирішив розширити зону пошуку до півмилі від квартири Джен. Результат майже такий самий. Я знайшов п’ятдесят одного можливого кандидата (це доволі густонаселений район). Потім відсіяв недолугих – тільки уявіть, одного навіть розшукували за низку майстерних крадіжок із ювелірних магазинів на Бонд-стрит! – і залишився один найкращий варіант: Джеймі, дитячий травматолог.
Perfecto![13]
Я вже хотів розпочати виконання ретельно продуманого плану – вечеря в «Айві», на яку кожного з них мав запросити нотаріус за дорученням якогось невідомого родича. І просто тієї миті, коли я хотів надіслати листа, Джеймі відправив е-мейл, у якому погодився на вакансію хірурга в найбільшому дитячому госпіталі Нової Зеландії.
Розчарований результатами пошуку чоловіків у найближчому районі, я спробував масовий пошук – для цього я створив сторінку Джен на сайті знайомств. Я справді пишався сторінкою «Анжели», а особливо словами «можу бути дуже серйозна, а можу бути серйозно легковажна, тому шукаю чоловіка, який би теж поєднував у собі ці риси». І це правда, як на мене.
Господи, повідомлення були просто жахливі! Збіговисько тугодумів і невдах! І це у найліпшому разі. Решта відразу починали писати непристойності. Найбільше мені сподобався запит від Френка, який хоча б чудово розуміє своє становище: «Вибач, що турбую. Більше не писатиму, раптом що. Просто хотів сказати, що якщо ти якось будеш біля Нанітона – ми могли б зустрітися за келихом вина та пастою, і хто знає, до чого це привело б?»
І навіть після цього я не зневірився.
(Ніколи не втрачай надії, так же кажуть?)
Тоді я вирішив знову переглянути всі розмови Джен, що зберігаються у моїй базі даних. Там є розмови зі мною, із Інгрід, із Роузі, із Метом, із колегами – загалом, чи не все, що вона коли-небудь казала у моїй присутності, а також е-мейли, повідомлення, чати у «Фейсбуці», пости у «Твіттері»… Гадаю, ви зрозуміли, про що мова.
Матеріалу було чимало, тому на його вивчення мені знадобилася майже секунда. І я знайшов одну фразу – у переписці з Інгрід на 38-й день після фруктової атаки. Інгрід
Один із найдавніших аукціонних домів.
Із італ. «чудово».
