Народився в Берні, вивчав класичні науки в приватному університеті, переїхав у Лондон чотири роки тому. Вік – ура! – тридцять чотири. А ще – активний користувач сайтів знайомств. Тривалих стосунків не мав – чотири місяці з жінкою на ім’я Ноель. Зараз самотній. Зовнішність не така вже й погана – лише 48 відсотків збігу з Гі Вергофстадтом[16], якщо ви розумієте, про що я.
Я обрав гарну фотографію Джен із телефону Мета й швиденько створив її сторінку на улюбленому сайті Олів’є. (Я вказав правдиві дані про неї, адже збирався показувати цю сторінку лише йому.)
Увечері містер Дафлкот приготував собі складну вечерю з вудильника, моркви й листового буряка (на кухні він перфекціоніст – навіть фартух одягнув!), а потім влаштувався в кріслі, увімкнув музику (Мессіана[17]) й заходився переглядати оновлення на сайтах знайомств.
Я ледь утримався від радісного скрику, коли він попрямував просто в мою пастку. Нарешті на екрані з’явилося фото Джен – і ось воно. Ось цей момент повного вдоволення. Усе його обличчя витягнулося, брови стрибнули вгору, ніздрі розширилися й навіть рот на мить відкрився. Така реакція, мабуть, просто вибух як для швейцарського інтелектуала. Він одразу впізнав на фото дівчину з ринку, я в цьому абсолютно впевнений (на 92 відсотки).
Як тільки його палець почав болісно повільний шлях до кнопки «Надіслати запит» (а штучний інтелект фіксує людські рухи приблизно так само, як муха встигає всміхнутися, дивлячись, як ви опускаєте на неї газету, хіба що ще швидше), я миттю видалив її сторінку!
Тієї ж миті я став свідком ще однієї вистави у виконанні м’язів щелепно-лицевої ділянки – цього разу балет розпачу й непорозуміння. Він навіть вилаявся французькою. Але я свою роботу зробив.
Наступної суботи я з прискореним серцебиттям (метафорично, звісно) спостерігав, як швейцарець нарізав кола по ринку за Джен, страждаючи (тут хто завгодно б здогадався) від незмоги придумати, як із нею заговорити.
Нумо, містере Дафлкот! – подумки кричав йому я. – Нумо, зроби щось! Боягузи ніколи не отримують головний приз!
Був навіть один момент – присягаюся, я точно бачив, – коли він уже хотів зрізати коло через прилавки з супами та свининою, щоб підійти до неї коло ятки «Мій сирний друг». А потім передумав. Не вистачило сили волі. Заноровився, як кажуть, коли кінь відмовляється стрибати через високу перешкоду.
Ну ти і ссикло! – хотілося закричати йому. – Просто рохля! Я вже думав, що ми ніколи не дізнаємося, чим усе це закінчиться, але наступного тижня він таки наважився.
Вона стояла біля прилавка з квашеною і корейською капустою та іншими видами цього овоча. Він у фірмовому зеленому вбранні взяв свої яйця докупи, як говорять підлітки, і попрямував за такою траєкторією, що вони б обов’язково зустрілися, щойно вона відійде від прилавка.
– Вибачте, ви раптом не Дженніфер?
– Так. Добрий день. А ви..?
– Я Олів’є. Я випадково побачив вашу сторінку на сайті
Бельгійський політик і член Європарламенту. Має напрочуд непривабливу зовнішність.
Олів’є Мессіан – французький композитор, органіст.
