Трої прагне повернутися в рідну Ітаку, не варто думати, що Гомер просто ставив собі за мету змалювати барвисту подорож до невідомих країн. Насправді, різні випробування, через які проходить Одіссей, і спокуси на його шляху – це емблеми, зовнішні символи того, що ми несемо всередині.
В якомусь сенсі, кожен із нас – Одіссей. Під час своєї подорожі він потрапив на острів чарівниці Кірки. Одіссей збирався пробути там лише один день, щоб поповнити запаси й дати перепочинок своїм людям, але красуня, здатна зачарувати душу, зробила так, що час, проведений з нею, видався йому одним днем. Одного разу Одіссей, побачивши стадо свиней, запитав у неї: «Звідки тут ці свині?». Відганяючи, він ударив одну з них ногою, іншу смикнув за вухо і раптом почув: «Не бий мене, Одіссею».
Так Одіссей довідався, що Кірка своїми заклинаннями перетворила його друзів на свиней і що він сам також зачарований. І в ньому знову пробуджується споконвічний заклик Ітаки – батьківщини і порту, куди він тримав шлях, Ітаки, де на нього чекає Пенелопа, що постійно тче і розпускає полотно, вдень тче, а вночі розпускає, – символ терпіння й ритму часу.
Одіссей – хто він? Вигадка, наївна неправда? Образ, створений грецькими письменниками? Ні. Одіссей – це ми самі. Хіба не наказав він прив’язати себе до щогли, щоб здолати голоси сирен, коли пропливав біля їхнього берега? Хіба сирени, знаючи, що їм не вдасться затягти його простими обіцянками, не імітували голосу його дружини й сина, кличучи його на пустельний острів? Хіба Одіссей, якби не був прив’язаний, не стрибнув би в море й не загинув? Хіба не наказав він своїм людям заліпити вуха воском, щоб вони не чули голосів сирен? Хіба ми не подібні до Одіссея, хіба в житті нас часто не зачаровують різноманітні сирени – чи то дещо матеріальне, чи то гроші, чи то наші почуття? Хіба не буває так, що наші слабкості опановують нами, й ми викидаємося на пустельний острів? І хіба ми не можемо врятуватися, лише прив’язавши себе до великої щогли нашого човна, що непохитно пливе до тієї Ітаки, про яку мріємо?
Очевидно, міфи мають трансцендентне значення, в них закладений глибокий зміст, і вони несуть у собі гуманність. Заглибившись в історію, ми зустрічаємося з шумерським міфом про Гільгамеша й Енкіду. Головний герой міфу – Гільгамеш, правитель міста Ура. Він повинен пройти через низку випробувань і битв, зустрітися зі смертю, а потім спуститися в глибини океану за священною рослиною безсмертя, яка росте там із допотопних часів. Гільгамеша супроводжує Енкіду, його друг і супутник. У сновидіннях Гільгамеша Енкіду з’являється в образі сокири з двома лезами, що є символічним атрибутом шукача. Сцени з цього стародавнього міфу зображені на печатках і табличках, що зберігаються в Британському музеї й Луврі (і я їх бачив на власні очі).
Цей міф – не вигадка, не казка, у ньому є езотеричний зміст; крім того, він надихає й говорить про людяність, гуманність.
На основі міфу про Гільгамеша пізніше виник міф про Геракла і його знамениті дванадцять подвигів.
