Сюньове.
Уже нівроку розвиднилося, птахи здійняли немилосердний гармидер, тож Турбйорн перескочив через пліт і заквапився додому. Ніхто й не довідається, що то він уночі посадив квіти в садочку Сюньове на Сульбакені.
Розділ третій
Невдовзі долиною рознеслися розмаїті чутки, але ніхто не міг нічого сказати напевне. Від дня першого причастя Турбйорна ніколи більше не бачили на Сульбакені, і це невимовно дивувало люд. А ось Інґрід навідувалася туди часто, удвох із Сюньове вони не раз ходили на прохід до лісу.
– Не затримуйся надовго! – гукала мати навздогін доньці.
– Добре, мамо, – відповідала Сюньове і поверталася додому аж надвечір.
Знову з’явилися обидва женихи.
– Їй самій обирати, – сказала мати, батько з нею погоджувався.
Сюньове ж, коли її запитали, дала обом відкоша. Потім сваталися й інші, але ніхто не чув, щоб котрийсь повернувся з Сульбакена щасливцем.
Якогось дня мама з донькою мили кадки з-під молока, і мама поцікавилася, чи донька має когось на оці. Це було так несподівано, що Сюньове зашарілася по самі вуха.
– Ти комусь уже пообіцяла свою руку й серце? – допитувалася мати, прискіпливо дивлячись доньці в очі.
– Ні, – поквапилася відповісти Сюньове.
Більше до тієї розмови вони не поверталися.
Сюньове була найбажанішою нареченою на всю околицю. Її проводжали замріяними поглядами, коли йшла до церкви чи поверталася звідти, бо, окрім дому, бувала тільки там. Батьки Сюньове були гауґіанцями, тому вона ніколи не ходила на танці чи інші забави. У церкві Турбйорн завжди сідав навпроти її лави, але ніхто не бачив їх за розмовою. Все ж поміж людьми ширилися підозри, мовляв, Сюньове й Турбйорна єднають сердечні узи, а що поводилися вони не так, як інші молоді закохані пари, то це породжувало плітки. Турбйорна в околиці не любили. Він і сам це відчував, тому, сходячись з іншими парубками на танцях чи на весіллях, поводився задерикувато, не раз і в бійку встрявав. Та з часом усе вляглося, надто багато охочих до бійки спізнали на собі міць його кулаків. Тож Турбйорн швидко звик до думки, що ніхто не посміє стати йому впоперек дороги.
– Тепер ти вже можеш жити на свій розсуд і покладатися на свої руки, – мовив якось Семун. – Тільки ж пам’ятай, що мої, мабуть, поки що таки сильніші…
Відзолотіла осінь, минула зима, прийшла весна, а люди ще нічого до пуття не знали. Стільки чуток витало в повітрі про постійні відмови Сюньове женихам, що ті, врешті, перестали свататися. Інґрід ні на крок не відходила від товаришки. Цього літа вони обидві збиралися в гори пасти маржину, бо родина Сюньове купила частку полонини на Ґранлієні. З гори долинав спів Турбйорна, він лагодив для дівчат колиби та кошари.
Одного разу, коли день хилився до вечора, Турбйорн, закінчивши свої
