Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Бйорнстьєрне Бйорнсон
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Сюньове Сульбакен. Весільний марш - Бйорнстьєрне Бйорнсон страница 9
Наступної неділі Турбйорн відмовився іти до церкви. А ще за день він не пішов на науку до пароха, прикинувшись хворим. Інґрід пішла сама.
– Що переказувала Сюньове? – запитав хлопець, коли сестра повернулася.
– Нічого.
Згодом таки довелося піти до пароха на заняття, Турбйорнові здавалося, що всі тільки те й роблять, що витріщаються на нього та підсміюються. Сюньове прийшла того дня пізніше, а потім довго сиділа в покоях панотця. Хлопець побоювався прочуханки від священика, однак дуже швидко збагнув, що в цілому селі нічого не знають про бійку тільки двоє: парох і його батько. Таке було йому на руку, але ось як порозумітися з Сюньове, він не знав. Уперше йому не хотілося просити про допомогу в цій справі сестричку.
Після заняття з катехізису Сюньове знову зникла в покоях священика. Доки на подвір’ї ще юрмилися учні, Турбйорн чекав, але всі порозходилися, довелося і йому йти геть. Інґрід уже давно подалася додому.
Наступного дня Сюньове прийшла на науку першою і гуляла садком з однією із доньок пароха та якимсь молодим паничем. Панянка викопувала квіти, давала їх Сюньове, панич допомагав, а Турбйорн стояв з рештою учнів за плотом і прислухався. Дівчина так голосно пояснювала, як треба садити квіти, що чутно було кожне слово. Сюньове обіцяла ретельно виконати всі настанови.
– Сама ти не зумієш, – озвався чужак.
Турбйорн запам’ятав його слова.
Коли Сюньове знову повернулася до гурту, її оточили ще більшою увагою, аніж зазвичай, але вона попростувала до Інґрід, радо привіталася з нею і повела за собою на луку. Там вони повсідалися докупки на траву, завівши жваву розмову, бо вже давно не випадала їм нагода набалакатися. Турбйорн залишився стояти посеред гурту, милуючись пишними заморськими квітами Сюньове.
Того дня Сюньове подалася додому разом з усіма.
– Може, я понесу тобі квіти? – запропонував Турбйорн.
– Неси, – ласкаво погодилася дівчинка, не підводячи, однак, на нього очей. Узяла за руку Інґрід, і вони рушили попереду.
Біля самого Сульбакена Сюньове зупинилася, попрощалася з Інґрід.
– Далі я вже сама понесу квіти, – мовила вона, беручи кошика, якого Турбйорн поставив у траву.
Дорогою до Сульбакена хлопчина міркував, як би то запропонувати Сюньове свою допомогу – посадити ті квіти з нею удвох, але не зважився й рота розтулити, надто вже квапилася вона додому. Увесь день його не полишала думка: «Таки треба було допомогти їй з тими квітками…»
– Про що ви розмовляли? – запитав він Інґрід.
– Ні про що…
Коли всі полягали спати, Турбйорн тихенько одягнувся і вийшов надвір. Була гарна ніч, тепла