військова і мушу виконувати королівський наказ.
Бідолашний прем’єр-міністр мав-таки підстави боятися; на столі лежав аркуш паперу, на якому виразно було написано синім олівцем: «Гаразд, хай буде війна». Легко було вдавати сміливого тоді, та важко тепер відповідати за нерозважливо написані слова. Зрештою, що сказати, коли король запитає, чому прем’єр-міністр тоді так написав? Адже ж все почалося з того, що після смерті старого короля міністри не хотіли визнавати Мацюся.
Знали про це всі міністри й навіть трохи зловтішалися, бо недолюблювали старшого міністра за те, що той надміру командував і був страшенно пихатий. Ніхто з них не хотів нічого радити – кожен лише думав, як йому діяти, щоб на когось іншого упав гнів короля за втаєння такої важливої події.
– Залишилась хвилина, – сказав військовий міністр, застебнув ґудзики, поправив ордени, підкрутив вуса, взяв зі столу револьвер – і за хвилину вже стояв, виструнчившись, перед королем.
– Отже, війна? – тихо спитав Мацюсь.
– Так точно, ваша величність.
У Мацюся наче камінь упав з серця, бо, мушу вам сказати, і він ці десять хвилин дуже хвилювався. «А може, Фелек просто так написав? А може, це неправда? А може, він пожартував?»
Коротке «так точно» розвіяло всі сумніви. Війна, і велика війна. Хотіли обійтися без нього. Та Мацюсь тільки одному йому відомим чином розкрив таємницю.
Через годину хлопчаки на вулицях кричали на весь голос:
– Термінове повідомлення! Криза Кабінету міністрів!
Це означало, що міністри посварилися.
Розділ п’ятий
Криза Кабінету міністрів була така: прем’єр-міністр удавав ображеного й відмовлявся бути старшим. Міністр шляхів сполучення сказав, що не може перевозити війська, бо не має необхідної кількості паровозів. Міністр освіти зазначив, що вчителі, мабуть, підуть на війну, а тому школярі ще більше битимуть шибки й псуватимуть парти, отже й він зрікається свого поста.
На четверту годину було призначено надзвичайну нараду.
Король Мацюсь, скориставшись з метушні, прокрався в королівський сад і голосно свиснув раз і вдруге, та Фелек не з’явився.
«З ким би порадитись у таку важку хвилину? – Мацюсь відчував, що на ньому лежить велика відповідальність, але виходу не бачив. – Що робити?»
[Раптом пригадалось Мацюсеві, що будь-яку серйозну справу слід починати молитвою. Так навчила колись його мила матуся. Король Мацюсь рішуче пройшов у глиб парку, де його ніхто не бачив, і звернувся до Бога з палкою молитвою.
– Я маленький хлопчик, – промовляв Мацюсь, – без Твоєї, Боже, помочі, не дам собі ради. З Твоєї волі отримав я королівську корону, то підтримай мене зараз, коли я вскочив у таку халепу.
Наполегливо молив Мацюсь Бога про допомогу, і гарячі сльози збігали по його щоках. Перед Господом Богом навіть королям не соромно плакати.
Отож плакав король Мацюсь і молився, аж доки заснув, спершись на березовий пеньок.]
І
