мов злодій, скрадатися з палацу. А ще гірше, коли такій подорожі передує екскурсія до їдальні, де одночасно зникає пляшка коньяку, ковбаса й великий шматок лосося.
«Війна, – думав Мацюсь. – Адже на війні можна навіть убивати».
Мацюсь був дуже сумний, а Фелек сяяв.
– Коньяк ще краще за горілку. Нічого, що нема тютюну, – Фелек насушив собі листя, а далі одержуватиме звичайну солдатську порцію. – Не пропадемо. Шкода тільки, що головнокомандуючий – тюхтій.
– Як це тюхтій?.. Хто такий?
Мацюсеві кров ударила в голову. Знову його обдурили міністри. Виявляється, війська вже тиждень як у дорозі, вже відбулися дві не дуже вдалі битви, а військо очолив старий генерал, про якого навіть батько Фелека, щоправда, трохи п’яний, сказав: йолоп. Мацюсь, можливо, поїде лише один раз на фронт, та й то в таке місце, де йому ніщо не загрожуватиме. Мацюсь буде вчитися, а народ його захищатиме. Коли привезуть поранених у столицю, Мацюсь відвідає їх у шпиталі, а коли вб’ють генерала, Мацюсь буде на похороні.
– Як же це? Виходить, не я захищатиму народ, а народ захищатиме мене?
А як же королівська честь? А що про нього подумає Іренка? Отже він, король Мацюсь, тільки на те й король, щоб учити граматику й дарувати дівчаткам ляльки, великі, аж до стелі. Ну, якщо так думають міністри, то вони погано знають Мацюся.
Фелек доїдав п’яту пригорщу малини, коли Мацюсь шарпнув його за плече й сказав:
– Фелеку!
– Слухаю, ваша величносте.
– Хочеш бути моїм другом?
– Слухаю, ваша величносте.
– Фелеку, те, що я тобі зараз скажу, таємниця. Пам’ятай про це і не зрадь мене.
– Слухаю, ваша величносте.
– Сьогодні вночі я втечу з тобою на фронт.
– Слухаю, ваша величносте.
– Поцілуйся зі мною.
– Слухаю, ваша величносте.
– І кажи мені «ти».
– Слухаю, ваша величносте.
– Я вже не король. Я, стривай, – як би це мені назватись? Я Томек Палюх. Ти для мене – Фелек, я для тебе – Томек.
– Слухаю, – сказав Фелек, квапливо ковтаючи шматок лосося.
Вирішено: сьогодні о другій годині ночі Мацюсь буде біля огорожі.
– Слухай, Томеку, коли нас буде двоє, то провізії треба мати більше.
– Гаразд, – відповів Мацюсь неохоче, бо йому здавалося, що в таку важливу хвилину не випадає думати про шлунок.
Іноземний вихователь скривився, коли побачив на щоці Мацюся сліди малини – знак від Фелекового поцілунку. Та оскільки вже й до палацу докотилася воєнна метушня, нічого не сказав.
Адже нечувана річ: хтось украв учора з королівського буфета розпочату пляшку коньяку, найкращу ковбасу й половину лосося. Ці делікатеси іноземний вихователь виканючив для себе тоді, коли приймав посаду вихователя престолонаступника, ще за життя старого короля. І от сьогодні
