цими словами кіт повернувся й спокійнісінько пішов геть, тихенько муркочучи, як і годиться доброму домашньому котові.
А Нільс встав, обтрусив зі шкіряних штанців бруд й поплентався в кінець двору. Там він видерся на виступ кам’яної огорожі, всівся, звісивши крихітні ноги в крихітних черевичках, і задумався.
Що ж буде далі?! Невдовзі повернуться батько з матір’ю! Як же вони здивуються, побачивши свого сина! Мати, звісно, заплаче, а батько, може, скаже: так Нільсу й треба! Потім прийдуть сусіди з усієї округи, візьмуться його розглядати й охати… А раптом його хтось вкраде, щоб показувати роззявам на ярмарку? Ох і потішатимуться над ним хлопчиська!.. Ах, який він нещасний! Який нещасний! У цілому світі, мабуть, немає людини нещаснішої за нього!
Вбога хатинка його батьків, притиснута до землі похилим дахом, ніколи ще не здавалася йому такою великою й гарною, а їхній тісний дворик – таким просторим.
Десь над головою Нільса зашуміли крила. Це з півдня на північ летіли дикі гуси. Вони летіли високо в небі, витягнувшись правильним клином, але, побачивши своїх родичів – домашніх гусей, – спустилися нижче й закричали:
– Летімо з нами! Летімо з нами! Ми летимо на північ, до Лапландії! До Лапландії!
Домашні гуси захвилювалися, заґелґотали, залопотіли крилами, наче пробували, чи можуть вони злетіти. Але стара гуска – вона доводилася бабусею добрій половині гусей – бігала навколо них і лементувала:
– З глузду з’їх-хали! З глузду з’їх-хали! Схаменіться! Ви ж не якісь волоцюги, ви поважні домашні гуси!
І, задерши голову, вона закричала в небо:
– Нам і тут добре! Нам і тут добре!
Дикі гуси спустилися ще нижче, ніби видивляючись щось у дворі, і раптом – всі разом – злетіли в небо.
– Ґа-ґа-ґа! Ґа-ґа-ґа! – кричали вони. – Хіба ж це гуси? Це якісь жалюгідні курки! Лишайтеся у вашому курнику!
Від злості й образи у домашніх гусей навіть очі почервоніли. Такої образи вони ще ніколи не чули.
Тільки білий молодий гусак, задерши голову догори, стрімко побіг по калюжах.
– Зачекайте на мене! Зачекайте на мене! – кричав він диким гусям. – Я лечу з вами! З вами!
«Та це ж Мартін, найкращий мамин гусак, – подумав Нільс. – Чого доброго, він і справді полетить!»
– Стій, стій! – закричав Нільс і кинувся за Мартіном.
Нільс ледве наздогнав його. Він підстрибнув й, обхопивши руками довгу гусячу шию, повис на ній всім тілом. Але Мартін навіть не відчув цього, ніби Нільса й не було. Він сильно змахнув крилами – раз, другий – і, сам того не сподіваючись, полетів.
Поки Нільс зрозумів, що сталося, вони вже були високо в небі.
Розділ 2. Верхи на гусакові
Нільс і сам не знав, як йому вдалося залізти на спину Мартіна. Ніколи Нільс не думав, що гуси такі слизькі. Обома руками він вчепився в гусяче пір’я, весь зіщулився, увібрав голову в плечі й навіть заплющив очі.
А навколо завивав і свистів вітер,
