знітився на мить.
– Це мій товариш… – невпевнено мовив він. Тут Нільс виступив вперед і рішуче заявив:
– Мене звати Нільс Хольгерсон. Мій батько – Хольгер Нільсон – селянин, і дотепер я був людиною, але сьогодні вранці…
Договорити йому не вдалося. Щойно він вимовив слово «людина», гуси позадкували й, витягнувши шиї, вороже зашипіли, заґелґотали, залопотіли крилами.
– Людині не місце серед диких гусей, – сказала стара гуска. – Люди були, є й будуть нашими ворогами. Ти повинен негайно покинути зграю.
Тепер вже Мартін не втримався і втрутився:
– Але ж його і людиною-то не назвеш! Погляньте, який він маленький! Я ручаюся, що він не заподіє вам ніякого лиха. Дозвольте йому лишитися хоча б на одну ніч.
Акка пильно глянула на Нільса, потім на Мартіна й нарешті сказала:
– Наші діди, прадіди і прапрадіди заповідали нам ніколи не довірятися людині, байдуже, маленька вона чи велика. Та якщо ти ручаєшся за нього, то так і бути – сьогодні хай він залишиться з нами. Ми заночуємо на великій крижині посеред озера. А завтра вранці він повинен покинути нас.
З цими словами вона знялася в повітря. За нею полетіла вся зграя.
– Послухай, Мартіне, – несміливо запитав Нільс, – ти що ж, залишишся з ними?
– Ну звісно! – з гордістю відповів Мартін. – Не щодня домашньому гусакові випадає така честь – летіти в зграї Акки Кебнекайсе.
– А як же я? – знову запитав Нільс. – Мені нізащо самому не дістатися додому. Я зараз і в траві заблукаю, не те що в цьому лісі.
– Додому тебе відносити мені ніколи, сам розумієш, – сказав Мартін. – Та от що я можу тобі запропонувати: летімо разом з усіма. Подивимося, що це за Лапландія така, а потім і додому повернемося. Акку я вже якось умовлю, а не вмовлю, то обману. Ти тепер маленький, заховати тебе неважко. Та годі базікати! Назбирай-но швидше сухої трави. Та якнайбільше!
Коли Нільс набрав цілий оберемок торішньої трави, Мартін обережно підхопив його за комір сорочки й переніс на велику крижину. Дикі гуси вже спали, заховавши голови під крила.
– Розклади траву, – скомандував Мартін, – інакше без підстилки у мене, чого доброго, лапи до криги примерзнуть.
Підстилка хоч і вийшла ріденькою (чи ж багато Нільс міг трави прихопити!), та все ж лід абияк прикривала.
Мартін став на неї, знову схопив Нільса за комір і засунув собі під крило.
– На добраніч! – сказав Мартін й міцніше притиснув крило, щоб Нільс не випав.
– На добраніч! – сказав Нільс, зариваючись з головою в м’який і теплий гусячий пух.
Розділ 3. Нічний злодій
Коли всі птахи й звірі заснули міцним сном, з лісу вийшов лис Смірре.
Щоночі виходив Смірре на полювання, й непереливки було тому, хто безтурботно засинав, не встигши забратися на високе дерево чи сховатися в глибокій норі.
М’якими, нечутними кроками підкрався лис Смірре до озера.
