нові анекдоти про різних можновладців, цікавився світськими плітками. А після кави сказав:
– Маю ще написати дещо…
Я дуже добре його знаю і одразу зрозуміла, що в нього на думці. Тим-то й не дала йому закінчити:
– Але потім приходь сказати мені на добраніч.
Яцек хотів якось відкрутитися, та, по-перше, це йому не випадало, бо вже тричі поспіль не бажав мені доброї ночі, а по-друге, я сказала ті слова з таким натяком і так приспустила вії, що він, як завжди, мусив скоритися.
– Авжеж, Ганечко, – шепнув Яцек, наче тільки про те й мріяв.
Які ж вони все-таки безпорадні перед нами, ці чоловіки! Щоправда, мені всього лише двадцять три роки, і, коли б хто сказав, що я вродлива, це не була б для мене новина.
Тієї ночі в його любощах знову було стільки запалу й жаги, що я мало не сказала: «Ти нагадуєш мені людину, яка п’є більше, ніж їй того хочеться, наче має опинитись у безводній пустелі».
Так, я, безперечно, кохаю його. Коли він лежить отак із заплющеними очима, я намагаюсь уявити собі ту, іншу. Чи вона гарна? Чи молода? Чи схожа на мене? Я завважила, що Яцек залюбки накидає оком на Люсю Чарноцьку, а Люся такого ж типу, як я.
Зненацька я спитала:
– А скажи, Яцеку, ти кохав колись раніше?
Повіки йому сіпнулись, проте він усміхнувся, не розтуляючи їх.
– І колись, і тепер, і завжди кохатиму.
– Ти не крути – адже знаєш, про що я питаю. Чи кохав ти іншу жінку?
Яцек довго мовчав, нарешті відповів:
– Один раз… Давно вже… Здавалося, що кохав…
Серце в мене закалатало дужче – я зрозуміла, що він каже про неї. Безсумнівно: Яцек не підозрює, що я про щось догадуюсь. Отже, треба кувати залізо, поки гаряче.
– А чому ти сказав «здавалося»? – недбало запитала знову.
– Бо то не було справжнє почуття. Коротке запаморочення та й годі.
– А вона?…
– Що «вона»?
– Вона тебе кохала?
Яцек закопилив губу і відказав:
– Можливо… Не знаю… Мабуть, що ні.
– Ви були коханцями? – спитала я без притиску.
Чоловік скоса глянув на мене.
– Облишмо цю розмову. Вона мені не вельми приємна.
– Гаразд, – погодилась я. – Хочу тільки знати, чи ти з нею стрічаєшся?
– З якої б то речі? – знизав плечима він. – Я не бачив її вже багато років.
Він, як видно, не дуже повірив, що я так легко залишу цю тему, бо подивився на годинник і сказав, що час уже спати. Отож він пішов до себе, а я до пізньої ночі не могла заснути й сушила собі голову тим, як мені діяти далі.
Найлегше було б поговорити з ним по щирості і сказати просто у вічі: «Я повелася нечесно. Відкрила листа, адресованого тобі, і з нього дізналася, що ти двоєженець, що ти вже мав дружину і обдурив мене,
