власну печатку.
– Що це? – Нічого не розуміючи, Нагнибіда підвів очі на Семена.
– Прочитай.
Кошовий розгорнув сувій і заходився читати. В міру того як пробігав очима рядки, обличчя його ставало все більш похмурим, а зрештою, очі почали метати блискавиці. Нарешті скочив на ноги, пожбурив пергамент на долівку й забігав світлицею.
– Чорт забирай, це вже занадто! Хто це писав?!
– Ти, батьку.
– Що?! – Нагнибіда гаркнув з такою силою, що в прочинених дверях з’явилась голова джури. За мить вона зникла після сповненого праведного гніву крику: – Геть, скурвий сину!!!
– Заспокойся, батьку, – здійняв руки з поверненими вперед долонями Семен. – Я все поясню.
– Звичайно, поясниш! Що за маячня? Мій лист до бейлер-бея1 Анатолії з попередженням про майбутній похід козаків морем до його берегів?! Та це ж на голову не налазить! Я, матері його ковіньку, не міг такого написати!
– Звичайно, не міг. Але погодься, підпис твій. Його можна порівняти з будь-яким листом, що зберігається у військовій канцелярії. Можеш бути впевненим, ніхто не відрізнить.
– Але як?! Я не розумію! – пика кошового почервоніла, віщуючи максимальну ступінь обурення.
Семен зітхнув.
– Підробка. Але підробка майстерна. Втім, лист мав з’явитись лише після того, як тебе звинуватили б у крадіжці тисячі флоринів з військової казни. Думаю, на фоні такого звинувачення він мав стати зерном у благодатному ґрунті. Та й тема листа дуже вже кричуща, щоб надто ретельно досліджувати автентичність підпису. Людина, яка його писала, надає туркам інформацію про час уторгнення запорізької флотилії, міста, які планується атакувати, а також кількість козаків, які братимуть участь у рейді. Це зрада. У будь-якому випадку люди, що після отримання турками листа вирушать у похід, – смертники.
Кошовий спробував узяти себе до рук, упав у крісло і, слухаючи Семена, голосно засопів.
– Для чого? Для чого давати туркам можливість розбити нас у такий підлий спосіб?
Семен знизав плечима:
– Війна підла річ, батьку. Ти пройшов стільки бойовищ, не тобі розповідати цю прописну істину. Проте ми маємо справу з іншим випадком. Лист навряд чи мав попасти на квітучі береги Анатолії.
– Але ж…
– Все робилось не для розгрому запорожців.
– Для чого ж? Семен зітхнув.
– Копають безпосередньо під тебе, хіба не очевидно?
– Як?! Хто?! – Нагнибіда, який почав було заспокоюватись, знову зірвався на крик.
Семен посміхнувся посмішкою вдоволеного кота:
– Це два запитання. Якщо дозволиш, почну з першого.
– Кажи, не муч!
Тепер прийшла черга піднятися з лави Семену. Він пройшовся кімнатою, заклав руки за спину й повернувся до кошового.
– Отже, батьку, на початку хочу повернутись трішки в минуле. Щоб картина нашого дійства стала для тебе більш зрозумілою.
Бейлер-бей – в Османській імперії голова провінції.
