четверта. Однак, коли він увійшов, за виразом його обличчя я збагнув, що детектив досягнув повного тріумфу.
– Якісь новини, інспекторе?
– Ми знайшли хлопчика, сер.
– Чудово, а я знайшов дорослих.
– Ви їх знайшли! – вигукнули ми в один голос.
– Ну, принаймні, дізнався, хто вони. Ваш Блессінґтон, як я й очікував, добре відомий в поліційному управлінні. Та й його вбивці також. Це Бідл, Гейворд і Моффат.
– Банда, що пограбувала Вортінґдонський банк! – вигукнув інспектор.
– Саме так, – підтвердив Голмс.
– Отже, Блессінґтон, насправді Сатон?
– Атож, – сказав Голмс.
– Ну, тоді все встає на свої місця, – зітхнув із полегшенням інспектор.
Але ми з Тревельяном дивилися один на одного, нічого не розуміючи.
– Ви, мабуть, пам’ятаєте знамените пограбування Вортінґдонського банку, – продовжив Голмс. – У банді було п’ятеро – чотирьох ми знаємо, а ім’я п’ятого – Картрайт. Його вбив сторож Тобін, і злодії зникли із сімома тисячами фунтів. Це було 1895 року. Усіх п’ятьох заарештували, але переконливих доказів проти них не було. Блессінґтон, точніше Сатон, найогидніший у цій п’ятірці бандитів, став донощиком. Картрайта повісили, а трьом іншим дали по п’ятнадцять років. Не відсидівши кількох років до повного терміну, вони нещодавно вийшли на волю й вирішили, як ви здогадалися, вистежити зрадника, щоб помститися йому за смерть товариша. Двічі намагалися дістатися до нього, але невдало. Втретє, як бачите, усе вдалося. Тепер вам усе ясно, докторе Тревельян?
– Здається, що краще пояснити неможливо, – зауважив медик. – І, звісно, першого разу він дуже стривожився саме того дня, коли прочитав у газетах, що їх випускають на свободу.
– Еге ж. А всі страхи, що його можуть пограбувати, – про людське око.
– А чому він не розказав усю правду вам?
– Ну, розумієте, шановний, він знав мстивий характер своїх колишніх спільників і намагався якомога довше приховувати від усіх, хто він насправді. Це була ганебна таємниця, і він не міг змусити себе зізнатися мені. Однак яким би негідником він не був, чоловік усе-таки жив під захистом англійських законів, і не сумніваюся, що ви, інспекторе, про все подбаєте. Щит правосуддя цього разу не допоміг, але меч його, як і раніше, зобов’язаний карати.
Ось такими були дивні обставини, пов’язані зі справою постійного пацієнта та його лікаря з Брук-стрит. Поліція так і не знайшла вбивць, і в Скотленд-Ярді вирішили, що вони попливли з Англії на злощасному пароплаві «Норма Крейн», який зник кілька років тому з усією командою біля берегів Португалії, за кілька ліґ蒑 на північ від Опорто. Судову справу проти хлопчика-слуги припинили за браком доказів. У пресі «Таємниця Брук-стрит» дотепер повністю не висвітлювалася.
蒑 Морська ліґа дорівнює 5,56 км.
Пригода з рейґетськими
