Соліковський полюбляв у вільний час забавлятися маріонетками. Ляльки робив сам. Якби не священичий сан, він міг би стати добрим майстром у малярському цеху – схожість ляльок на осіб, яких собі задумав католицький владика, була достеменною. Він іноді навіть жалкував, що не може похвалитися своїм кунштом перед гостями: архієпископ тримав домашній ляльковий вертеп у цілковитій таємниці, бо це була не забава, а політика.
Перша лялька, яку він зробив, коли приїхав з Вільна до Львова, замінивши титул каштеляна й королівського секретаря на архієпископський, була образом засновника й генерала єзуїтського ордену іспанця Іґнатія Лойоли. Його, живого, Соліковський не мав змоги бачити: святий перенісся до Христа, щоб стати біля нього одесную, майже тридцять років тому, але й не портрети, не лубочні образки із зображенням Лойоли служили прообразом для ляльки. Соліковський збагнув духовну сутність цього ревнителя Ісуса, якого ні каліцтво, ні запідозрення в божевіллі, ані побої не звернули з праведного шляху: 1540 року папа Павло III повірив, що Лойолі дано бачити Ісуса, і затвердив його генералом ордену єзуїтів.
Лойола Соліковського – худий, вимучений постом і бичуваннями; постать мізерна і не від світу цього, усмішка квола, зате очі пронизливі і владні – ніяка сила не може встояти перед цим мужем, усі йому підвладні, бо він рече: «Кожен єзуїт мусить давати змогу провидінню в особах генерала, суперіорів, прокураторів так керувати собою, начебто він був трупом. Будьте готові відгукнутися на голос духовних повелителів, ніби це голос самого Ісуса».
Лялька Лойоли стоїть край столу на підвищенні – вона непорушна, до її рук і ніг не причеплені шнурки, які – від інших ляльок – проходять крізь просвердлені дірки в столі. Лойола – це незмінність, догма, доктрина, наказ, символ. А всі інші ляльки будуть рухатися від його імені, але за помислом Соліковського.
Пієтет архієпископа до Лойоли особливий. Адже це він у рік своєї смерті, 1556 року, сказав до патера Сальмерона: «Іди в Польщу. Там для слуг Христових чудове жниво. А крім того, це королівство отворить двері, крізь які ви понесете світло Євангелія до сусідніх народів. Бо міцний там осідок сатани – в Литві, Русі, Жмуді, Московщині, в безмежних просторах безбожних татар, що тягнуться аж до Хінів».
Тому лялька Лойоли стоятиме на підвищенні край столу, як натхненник боротьби за єзуїтство в Польщі.
А хто ж бореться?
Як не намагався архієпископ облагородити ляльковий портрет суперіора єзуїтів при костелі Варвари у Кракові, а нині королівського проповідника і сповідника отця Петра Скарги, все ж заздрість до найвпливовішої в Речі Посполитій духовної особи зробила своє. Подоба Скарги вийшла відразливою: злобна гримаса губ, високе чоло у прямовисних зморшках, велика, мов лисина, тонзура і очі, стиснуті до перенісся.
Соліковський, щоправда, віддає належне знаменитому проповідникові й гофкапланові15, котрий ще до коронації зумів схилити шведського королевича до католицької церкви, і молодий
Королівський сповідник.
