військовому ксенобіологу і дивлячись, як той залишає лабораторію.
– До вас прийшли. Чекають у секторі відвідувачів, – виникло у комунікаторі муркотіння університетського робота-диспетчера.
«Колекціонери», – вирішив Маккосліб, до якого неодноразово звертались місцеві любителі домашніх ксеноморфів. Вони постійно потребували консультацій фахівців і готові були за них платити. Один із таких диваків-марсіан примудрявся тримати у крихітному житловому приміщенні біоконтейнер з отруйною сельвійською рептилією.
Маккосліб поставив на режим охорони вхідну мембрану лабораторного блоку, проминув розкішну оранжерею, що вела до аудиторного куполу, звернув в освітлену скупим марсіанським сонцем обхідну галерею і потрапив до великого холу, що гордо ніс назву «сектора відвідувачів». Ослінчики у холі сиротливо порожніли. Зате в невеличкому гостьовому кафе на нього чекали два добродії нетутешнього вигляду. Маккосліб відразу зрозумів, що це не колекціонери. Специфічна манера кидати навсібіч швидкі погляди, невиразні обличчя з важкими підборіддями і спортивні фігури видавали цих людей. У всіх світах працівники спецслужб виглядали однаково.
Колишній віце-адмірал внутрішньо сконцентрувався, акуратно обійшов черепахоподібного робота-прибиральника і наблизився до гостей з того боку приміщення, де стелю підтримували колони. Ті підвелись йому назустріч і ввічливо привітались.
– Я Олівер Рон Кнутсон, повноважний представник уряду Особливої самоврядної колонії Аврелія на Марсі, – відрекомендував себе старший з гостей. – А це, – він недбало кивнув на молодшого, – мій помічник.
– Ланс Маккосліб, завідувач лабораторії, – назвав себе колишній обер-борець з космічними чудиськами. Він вирішив, що відвідувачі, судячи з акценту та поведінки, й справді були авреліанськими резидентами, а не кілерами, підісланими Малко Веєм. А ще він припустив, що за авреліанською традицією друзі, швидше за все, називають повноважного представника «Орком»23, й ледь стримав посмішку. – Чим зобов’язаний, панове?
– Ми не будемо кружляти навколо питання, адмірале, – взяв бика за рога авреліанець. – Питання чітке, недвозначне. Уряд моєї планети, за дорученням якого я тут, пропонує вам очолити Кризову службу колонії. Вам буде присвоєно найвище у нас звання генерал-полковника Охоронних сил Аврелії, виділено персональну резиденцію, особисту охорону та призначено неоподаткований оклад у два мільйони імперських фунтів на рік.
– Дуже вигідна пропозиція, – похитав головою Маккосліб. – Два мільйони! Це ж треба. Аж занадто, як на мене… В уряду Аврелії виникли проблеми з ксеноформами?
– Часи тепер усюди непевні, – ухилився від відповіді Кнутсон. – Ми на Аврелії люди прямі, адмірале. Любимо військову чіткість. Так чи ні?
– Я погоджуюсь, – несподівано навіть для себе мовив Маккосліб. Й подумки додав: «Подякуйте за це Йонасові Яблонському!»
13
За авреліанською традицією дружні та корпоративні псевдоніми формуються з перших літер офіційних імені та прізвища.
