Іван Мазепа. Тетяна Таїрова-Яковлєва

      Активність поляків стає особливо зрозумілою, якщо врахувати, що серед правобережних козаків почався черговий розкол і новоявлений претендент на булаву – Семен Палій – вів переговори з татарами, сподіваючись на зовнішню підтримку222. Одночасно Палій писав до Івана Степановича, посилаючись на сварку з поляками, щоб той дозволив піти до нього на службу й перейти на Лівобережжі223. Протистояння Мазепа – Палій стане чи не основним для Гетьманщини в роки Північної війни. Але вже тоді, у кінці 80-х, Іван Степанович недолюблював майбутнього «народного героя». «Зело предо мною унижаетца», відзначав він з презирством. До того ж гетьман підозрював Палія в брехні й із долею зарозумілості попереджав Голіцина, що якщо полковник не захоче «под мой регимент прийти», то «пойдет к противной руке неприятельской», т. е. до татарської224.

      В існуванні «пропольського» й «прокримського» таборів, по суті, не було нічого нового. Але Мазепа з тривогою стежив за подіями на Правобережжі.

      Підозри Мазепи відносно планів поляків були обґрунтованими. У листопаді 1688 року, не наважуючись писати про це Голіцину, гетьман представив Шакловитому, що прибув тоді в Батурин, свого шпигуна, який повернувся з Правобережжя. Шпигун цей привіз відомості про план, що був у Польщі, згідно з яким якщо не відбудеться похід на Крим, запланований на весну 1689 року (обіцяний Голіциним, як зобов’язання перед Священною лігою), то коронні війська підуть на Лівобережжя. Поляки відкрито міркували, що Гетьманщину їм не захопити, та зате у них буде можливість повернути зігнане з правого берега українське населення, «яких тепер гетьман запорожський (тобто Мазепа. – Т. Я.) не пускає». Поляки мріяли зруйнувати Новобогородицьку фортецю, причому з’ясовувалося, що до цих дій їх підбурювали запорожці «через послів своїх»225.